Нормативно-правові документи

 

 

Про бібліотеки і бібліотечну справу

 

ЗАКОН України від 27.01.1995 р.

№ 32/35-ВР (зі змінами та доповненнями)

      

Цей Закон визначає статус бі­бліотек, правові та організаційні засади діяльності бібліотек і бі­бліотечної справи в Україні. Цей Закон гарантує право на вільний доступ до інформації, знань, за­лучення до цінностей національ­ної та світової культури, науки та освіти, що зберігаються в бібліо­теках.

 

Розділ І

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

 

Стаття 1. Визначення термінів

У цьому Законі терміни вжи­ваються в такому значенні:

  • бібліотека — Інформацій­ний, культурний, освітній заклад, що має упорядкований фонд до­кументів і надає їх у тимчасове користування фізичним та юри­дичним особам;
  • бібліотечні ресурси — упо­рядковані фонди документів на різних носіях інформації, довідково-пошуковий апарат, матеріально-технічні засоби опрацювання, зберігання і пере­дачі інформації;
  • бібліотечна система Украї­ни — розгалужена мережа бі­бліотек різних видів, пов'язаних
    взаємодією і взаємо використанням бібліотечних ресурсів;
  • бібліотечна справа — га­лузь інформаційної, культурної, освітньої діяльності суспільства, що включає створення і розвиток мережі бібліотек, формування та обробку бібліотечних фон­дів, організацію бібліотечного, інформаційного та довідково-бібліографічного обслуговування користувачів бібліотек, підготов­ку бібліотечних кадрів, наукове та методичне забезпечення роз­витку бібліотек;
  • бібліотечний фонд — упо­рядковане зібрання документів, що зберігається в бібліотеці;
  • документ — матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення ін­формації, зафіксованої на папе­рі, магнітній, кіно -, фотоплівці, оптичному диску або іншому носієві;

• депонування — форма збирання І розповсюдження рукописних робіт, переважно наукових;

  • інформаційні ресурси — су­купність документів у інформа­ційних системах (бібліотеках, архівах, базах даних тощо);
  • користувач бібліотеки — фі­зична чи юридична особа, яка звертається до послуг бібліотеки;

• міжбібліотечний абоне­мент — форма бібліотечного обслуговування, заснована на взаємному використанні біблі­отечних фондів і довідково-пошукового апарату бібліотек;

• централізована бібліотечна система — об'єднання бібліотек у єдине структурно-цілісне утво­рення, куди входить центральна бібліотека.

Стаття 2. Законодавство України про бібліотеки і бібліотечну справу

Законодавство України про бібліотеки і бібліотечну справу базується на Конституції України і складається з Основ законодав­ства України про культуру, цього Закону, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких на­дана Верховною Радою України, та інших нормативно-правових актів. Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться в законодавстві України про бібліотеки і бібліотеч­ну справу, то застосовуються прави­ла міжнародного договору.

Стаття 3. Сфера дії Закону

Дія цього Закону поширюєть­ся на мережу діючих бібліотек усіх форм власності та підпоряд­кування й організацію бібліотеч­ної справи.

Розділ ІІ

ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА В ГАЛУЗІ БІБЛІОТЕЧНОЇ СПРАВИ

 

Стаття 4. Державна політи­ка в галузі бібліотечної справи

Основою державної політи­ки в галузі бібліотечної справи є реалізація прав громадян на бі­бліотечне обслуговування, забез­печення загальної доступності до інформації та культурних ціннос­тей, що збираються, зберігаються та надаються в тимчасове корис­тування бібліотеками.

Держава:

- підтримує бібліотечну справу та її розвиток шляхом га­рантованого фінансування бібліо­тек, пільгової податкової, кре­дитної та цінової політики;

- фінансує створення інфор­маційних мереж і телекомуніка­ційних систем для інформацій­ного обміну, входження у світові глобальні комп'ютерні мережі, об'єднання та забезпечення до­ступності розподілених бібліо­течних ресурсів;

- стимулює взаємовикористання бібліотечних ресурсів через систему міжбібліотечно­го абонемента, зведених ката­логів, депозитаріїв, обмінних бібліотечних фондів, інтеграцію бібліотек України у світовий Ін­формаційний простір;

  • координує діяльність бі­бліотек усіх форм власності, ре­гулює діяльність бібліотек, що є в державній і комунальній влас­ності, на основі кооперації;
  • забезпечує розвиток бібліо­течного обслуговування соціальне незахищених верств населення;
  • розробляє програми розвит­ку бібліотечної справи та забез­печує їх цільове фінансування;
  • створює умови для між­народного співробітництва бі­бліотек.

 

Розділ ІІІ

БІБЛІОТЕЧНА СИСТЕМА УКРАЇНИ

 

Стаття 5. Основи організа­ції та функціонування бібліо­течної системи України

Бібліотечна система України функціонує на основі скооперо­ваного комплектування фондів та обробки документів, довідково-пошукового апарату, взаємовикористання бібліотечних ресур­сів, а також організації науково-дослідної, науково-бібліографічної та науково-методичної роботи.

Стаття 6. Види бібліотек

За значенням бібліотеки поді­ляються на:

всеукраїнські загальнодер­жавного значення (національні, державні);

республіканські (Автономної Республіки Крим);

обласні;

міські;

районні;

селищні;

сільські.

За змістом бібліотечних фон­дів бібліотеки є:

універсальні;

галузеві;

міжгалузеві.

За призначенням бібліотеки поділяються на:

публічні (загальнодоступні);

спеціальні (академій наук, науково-дослідних інститутів, навчальних закладів, підприємств, установ, організацій);

спеціалізовані (для дітей, юна­цтва, осіб з фізичними вадами).

Публічні, спеціальні та спе­ціалізовані бібліотеки можуть об'єднуватися у централізовані бібліотечні системи.

Стаття 7. Національна бі­бліотека України

Національна бібліотека Укра­їни           провідний державний культурний, освітній, науково-інформаційний заклад, що виконує функцію методичного та коорди­наційного центру з питань бібліо­текознавства, бібліографознавства, документознавства, бере участь у розробленні державної політики в галузі бібліотечної справи та реа­лізує її.

 Національна бібліотека Украї­ни володіє потужним фондом віт­чизняних і найважливіших науко­во значущих зарубіжних докумен­тів і задовольняє найрізноманіт­ніші потреби суспільства, сприяє розвитку науки, освіти, культури, здійснює міжнародне співробітни­цтво у формуванні та використанні світових бібліотечних ресурсів.

 Бібліотечний фонд націо­нальної бібліотеки України є національним культурним над­банням Українського народу, невід'ємною складовою части­ною культурної спадщини та пе­ребуває під охороною держави.

 Загальнодержавне спряму­вання діяльності національної бібліотеки України забезпечу­ється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері культури.

Національна бібліотека Укра­їни має право на одержання обов'язкового безоплатного примір­ника документів згідно із законом.

 Статус національної надаєть­ся державній бібліотеці згідно із законодавством.

Стаття 8. Державна бібліотека

Державна бібліотека — бібліо­тека загальнодержавного значення, що здійснює бібліотечне, бібліографічне, інформаційне обслуговування користувачів і виконує функцію всеукраїнсько­го науково-дослідного, методич­ного та організаційного центру бібліотек відповідної галузі або категорій користувачів.

Державна бібліотека може бути універсальною, спеціаль­ною, спеціалізованою.

Державна бібліотека має пра­во на одержання обов'язкового безоплатного примірника доку­ментів згідно із законом.

Стаття 9. Центральні бібліотеки

 Центральні бібліотеки — го­ловні бібліотеки регіонів, які зобов'язані формувати, зберіга­ти та надавати в користування найбільш повне зібрання доку­ментів у межах своєї території, організовувати взаємовикористання бібліотечних ресурсів і надавати методичну допомогу бібліотекам різних видів відпо­відних територій.

 Органи державної влади та органи місцевого самоврядуван­ня повинні забезпечувати пріо­ритетне додаткове бюджетне фі­нансування центральних бібліо­тек відповідно до обсягів їх ді­яльності.

 Центральні бібліотеки беруть участь у розробленні та реалізації державних і регіональних про­грам у межах своєї компетенції та програм розвитку бібліотечної справи, створенні інформаційних мереж на основі єдиних стандар­тів обробки документів І обміну даних.

Стаття 10. Організація взаємодії бібліотек

 Для більш повного задоволен­ня потреб користувачів бібліотек в інформації, раціонального ви­користання бібліотечних ресур­сів органи державної влади та ор­гани місцевого самоврядування стимулюють взаємодію бібліотек і створюють умови для розвитку міжбібліотечного абонемента, зведених каталогів автоматизо­ваних баз даних, депозитаріїв.

 Забезпечення взаємодії бібліо­тек різних видів покладається на центральні бібліотеки відповід­них територій, якими є:

• на загальнодержавному рів­ні — національні та державні бі­бліотеки;

• в Автономній Республіці Крим — Республіканська універ­сальна наукова бібліотека імені І.Франка;

  • на обласному рівні — обласні універсальні наукові бібліотеки;
  • на міському рівні — міські публічні бібліотеки або централь­ні бібліотеки міської централізо­ваної бібліотечної системи;

• на районному рівні - ра­йонні бібліотеки або центральні бібліотеки районної централізованої бібліотечної системи.

Стаття 11. Взаємодія бібліо­тек України з підприємствами, установами та організаціями

 Бібліотеки України є скла­довою частиною Інформаційної системи держави.

З метою забезпечення раці­онального використання біблі­отечних ресурсів як складової частини інформаційних ресурсів держави бібліотеки взаємодіють з підприємствами, установами та організаціями, які мають бази да­них та діяльність яких пов'язана зі створенням, збиранням, оброб­кою, накопиченням та збережен­ням інформації.

 Взаємодія бібліотек з підприєм­ствами, установами та організаці­ями може здійснюватися в рамках державних і регіональних програм у межах своєї компетенції та програм розвитку бібліотечної справи, а та­кож на основі укладених угод.

Розділ IV

ПОРЯДОК СТВОРЕННЯ, РЕОРГАНІЗАЦІЇ ТА ЛІКВІ­ДАЦІЇ БІБЛІОТЕК

 

Стаття 12. Створення бібліотек

 Бібліотеки створюються з урахуванням соціально-економічних, національних, культурноосвітніх і виробничих потреб суспільства згідно з соці­альними нормативами, встанов­леними відповідними органами державної влади.

 Бібліотеки можуть створюва­тися на основі усіх форм влас­ності, передбачених законами України. Засновниками бібліотек можуть бути органи державної влади, органи місцевого само­врядування, самоврядні органі­зації, фізичні та юридичні особи, у тому числі іноземні, в порядку, передбаченому законом.

 Бібліотека може не мати ста­тусу юридичної особи та перебу­вати у складі підприємства, уста­нови або організації.

 Бібліотека, що входить до складу централізованої бібліо­течної системи, може мати ста­тус юридичної особи.

 Бібліотека діє на основі ста­туту (положення), що затвер­джується її засновником (заснов­никами). У статуті (положенні) бібліотеки визначаються її ста­тус, форма власності, джерела фінансування, вид і профіль ді­яльності.

Стаття 13. Реєстрація бібліотек

Реєстрація бібліотек неза­лежно від форм власності прово­диться за місцем їх знаходження органами місцевого самовряду­вання у порядку, встановленому законодавством.

Бібліотека набуває статусу юридичної особи з дня її реє­страції.

Свідоцтво про реєстрацію бі­бліотеки є підставою для відкрит­тя рахунків в установах банків.

Бібліотеки, що не є юридич­ними особами, реєстрації не під­лягають.

У разі зміни форми власності або назви бібліотеки ЇЇ перере­єстрація здійснюється у порядку, встановленому законодавством.

Відмова в реєстрації бібліотеки може бути оскаржена до суду в по­рядку, встановленому законом.

 

Стаття 14. Реорганізація та приватизація бібліотек

Реорганізація бібліотек здій­снюється відповідно до законо­давства України.

Бібліотеки, що є юридични­ми особами, не підлягають при­ватизації.

У разі приватизації будівель, споруд, приміщень, в яких розмі­щені бібліотеки, що є у держав­ній або комунальній власності, та відмови нового власника надава­ти в користування займані бібліо­теками будівлі, споруди, при­міщення органи, що приймають рішення про приватизацію цих будівель, споруд, приміщень, за­безпечують бібліотеки будівля­ми, спорудами, приміщеннями, збудованими за спеціальними проектами, або іншими упоряд­кованими приміщеннями, що відповідають умовам обслугову­вання користувачів бібліотек і зберігання бібліотечних фондів.

У разі приватизації майна юридичної особи, в складі якої перебуває бібліотека, одночасно із зазначеним майном можуть бути приватизовані бібліотеч­ні фонди та майно, необхідне для її діяльності, за наявності зобов'язання нового власника продовжити подальше функціо­нування бібліотеки протягом десяти років. У разі відсутності такого зобов'язання зазначене майно не підлягає приватизації, а рішення щодо подальшого його використання приймається від­повідно до законодавства.

Стаття 15. Ліквідація бібліотек

Бібліотеки ліквідуються за рі­шенням:

• власника;

• засновника - за згодою власника;

• в інших випадках, передба­чених законодавством.

У разі ліквідації державних та комунальних підприємств, уста­нов, організацій, у складі яких перебувають бібліотеки, бібліо­течні фонди та майно, необхідне для діяльності бібліотеки, пере­даються до бібліотек, що є у дер­жавній та комунальній власності, згідно з рішенням відповідних органів виконавчої влади та ор­ганів місцевого самоврядування. Доцільність реорганізації та ліквідації бібліотек, що є у дер­жавній та комунальній власності, визначається відповідними орга­нами виконавчої влади та орга­нами місцевого самоврядування за погодженням зі спеціально уповноваженим центральним ор­ганом виконавчої влади у сфері культури.

 

Розділ V

БІБЛІОТЕЧНІ ФОНДИ

 

Стаття 16. Бібліотечні фонди

 Бібліотечні фонди формують­ся відповідно до значення, скла­ду користувачів бібліотеки та виду бібліотеки як упорядковане зібрання документів.

 Державний бібліотечний фонд України складається з фон­дів бібліотек, що є у державній і комунальній власності, фондів бібліотек самоврядних органі­зацій, взаємопов'язаних ско­оперованим комплектуванням, єдиним довідково-пошуковим апаратом, системою депозитар­ного зберігання, перерозподілу та взаємовикористання фондів і відображає науковий, культур­ний, інформаційний потенціал суспільства.

 Особливо цінні, рідкісні до­кументи та колекції включають­ся до Державного реєстру націо­нального культурного надбання України згідно з положенням, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.

 Архівні документи, зібрані в бібліотеці, входять до складу Національного архівного фонду України згідно із Законом Укра­їни «Про Національний архівний фонд та архівні установи».

Для документів, що внесені або підлягають внесенню до Дер­жавного реєстру національного культурного надбання України, та документів, що є унікальними документами Національного ар­хівного фонду України і зберіга­ються в бібліотеках, встановлю­ється особливий режим охорони, зберігання та використання.

 У разі, якщо бібліотека не забез­печує необхідні умови для збері­гання та використання документів, внесених до Державного реєстру національного культурного над­бання України, вони можуть бути передані іншим бібліотекам згідно з рішенням відповідних органів виконавчої влади за погодженням зі спеціально уповноваженим цен­тральним органом виконавчої вла­ди у сфері культури.

Стаття 17. Комплектування бібліотечних фондів

 Комплектування бібліотеч­них фондів здійснюється шляхом отримання обов'язкового примір­ника документів у порядку, вста­новленому законом, документів, що випускаються за цільовими програмами книговидання, при­дбання документів за готівко­вий і безготівковий рахунки, документообміну, отримання в дарунок, депонування та іншого безкоштовного одержання доку­ментів.

 Маловживані, але цінні в на­уковому та художньому відно­шенні документи передаються в бібліотеки-депозитарії. Порядок передачі зазначених документів у бібліотеки-депозитарії визнача­ється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері культури.

Стаття 18. Облік, зберігання та використання документів

 Облік, зберігання та вико­ристання документів, що знахо­дяться в бібліотечних фондах, здійснюються відповідно до пра­вил, затверджених спеціально уповноваженим центральним ор­ганом виконавчої влади у сфері культури, та встановлених стан­дартів, технічних умов, інших нормативних документів.

 Власник (засновник) бібліо­теки зобов'язаний забезпечува­ти належні матеріально-технічні умови для зберігання та викорис­тання бібліотечних фондів.

Вилучення з бібліотечних фондів документів, у тому числі ветхих, тих, що втратили акту­альність, наукову та виробничу цінність або які мають дефект, дублетних здійснюється у по­рядку, визначеному спеціально уповноваженим центральним ор­ганом виконавчої влади у сфері культури. Вилучення документів з бібліотечних фондів за ідеоло­гічними чи політичними ознака­ми забороняється.

 Документи, що не входять до Державного реєстру націо­нального культурного надбання України, можуть бути передані безкоштовно із фондів одних бі­бліотек іншим або реалізовані.

 

Розділ VI

ОБОВ'ЯЗКИ ТА ПРАВА БІБЛІОТЕК

 

Стаття 19. Обов'язки бібліотек

 Бібліотеки своєю діяльністю забезпечують реалізацію прав громадян на бібліотечне обслу­говування, встановлених цим За­коном.

 Бібліотеки обслуговують ко­ристувачів бібліотеки згідно із правилами користування бібліо­текою, розробленими на основі типових правил, затверджених спеціально уповноваженим цен­тральним органом виконавчої влади у сфері культури.

 Використання бібліотеками відомостей про користувачів бі­бліотеки та їх інтереси з будь-якою метою, крім наукової, без їх згоди не допускається.

 Бібліотеки, незалежно від форм власності, що мають у своїх фондах особливо цінні та рідкісні видання, колекції, від­несені до національного куль­турного надбання, забезпечують їх належне зберігання і несуть відповідальність за їх облік, включення до автоматизованих баз даних, а також державну ре­єстрацію.

 Бібліотеки, незалежно від форм власності, не мають права вилуча­ти та реалізовувати документи, віднесені до цінних і рідкісних ви­дань, унікальних документальних пам'яток, крім випадків, передба­чених законодавством.

 Бібліотеки зобов'язані звіту­вати про свою діяльність перед своїми засновниками та громад­ськістю.

 Бібліотеки, незалежно від форм власності та підпорядку­вання, зобов'язані виконувати відповідні норми та правила, встановлені в галузі бібліотечної справи.

Стаття 20. Права бібліотек

Бібліотеки в порядку, перед­баченому їх статутами (положен­нями), мають право самостійно:

• визначати зміст, напрями та форми своєї діяльності;

• здійснювати господарську діяльність, відкривати в порядку, визначеному законодавством, ра­хунки в установах банків, у тому числі валютні, встановлювати перелік платних послуг;

• визначати джерела комплек­тування своїх фондів;

  • встановлювати пільги для окремих категорій користувачів бібліотеки;
  • визначати при наданні ко­ристувачам бібліотеки докумен­тів розмір коштів, що переда­ються бібліотеці як забезпечення виконання зобов'язань щодо по­вернення одержаних у бібліотеці документів, у випадках, передба­чених правилами користування бібліотеками;
  • визначати види та розміри компенсації шкоди, заподіяної користувачами бібліотек, у тому числі пені за порушення термінів користування документами;
  • визначати умови викорис­тання бібліотечних фондів на основі договорів з юридичними
    та фізичними особами;
  • вилучати та реалізовувати документи зі своїх фондів відповідно до нормативно-правових актів;
  • здійснювати у встановле­ному порядку співробітництво з бібліотеками та іншими уста­новами й організаціями інозем­них держав, вести міжнародний документообмін, бути членом міжнародних організацій, брати участь у реалізації державних і регіональних програм у межах своєї компетенції та програм роз­витку бібліотечної справи;
  • здійснювати іншу діяль­ність, спрямовану на виконання статутних завдань, яка не супе­речить законам.

 Бібліотека має право на за­хист створених нею баз даних, інших об'єктів інтелектуальної власності бібліотеки згідно із за­конодавством.

 

 

Розділ VII

ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ ГРОМАДЯН, ПІДПРИЄМСТВ, УСТАНОВ І ОРГАНІЗА­ЦІЙ НА БІБЛІОТЕЧНЕ ОБ­СЛУГОВУВАННЯ

 

Стаття 21. Права громадян,

підприємств, установ і організацій на бібліотечне обслуговування Громадяни України неза­лежно від статі, віку, націо­нальності, освіти, соціального походження, політичних та ре­лігійних переконань, місця про­живання мають право на бібліо­течне обслуговування, яке може бути у формі:

• абонемента (у тому числі міжбібліотечного);

• системи читальних залів;

• дистанційного обслугову­вання засобами телекомунікації;

  • бібліотечних пунктів;
  • пересувних бібліотек.

 Громадяни України, підпри­ємства, установи та організації мають право вільного вибору бібліотек відповідно до своїх по­треб.

 Права громадян України, під­приємств, установ і організацій на бібліотечне обслуговування забезпечуються створенням мережі бібліотек та різноманіт­ністю їх видів, безкоштовністю основних бібліотечних послуг.

 Іноземці та особи без грома­дянства, що перебувають в Укра­їні на законних підставах, корис­туються тими самими правами на бібліотечне обслуговування, що і громадяни України.

Стаття 22. Права користувачів бібліотеки

 Доступ до документів та на­дання бібліотечних послуг корис­тувачам бібліотек здійснюються з додержанням вимог щодо за­безпечення охорони державної таємниці, забезпечення зберіган­ня фондів бібліотек, а також від­повідно до статутів (положень) бібліотек, правил користування бібліотеками.

 Користувачі бібліотек мають право:

• безоплатно користуватися інформацією про склад бібліо­течних фондів через довідково-пошуковий апарат (крім комер­ційних баз даних);

• безоплатно отримувати кон­сультаційну допомогу в пошуку та виборі джерел інформації;

• безоплатно отримувати у тимчасове користування доку­менти із фондів бібліотеки, крім
документів, придбаних за кошти, одержані від господарської ді­яльності бібліотеки;

  • одержувати документи або їх копії по міжбібліотечному або­нементу;
  • одержувати інформацію з інших бібліотек, користуючись каналами зв'язку;
  • користуватися іншими вида­ми послуг, у тому числі на плат­ній основі;
  • брати участь у роботі біблі­отечних рад.

 Користувачі бібліотек з ва­дами зору мають право на одер­жання документів на спеціальних носіях Інформації через мережу спеціалізованих та інших загаль­нодоступних бібліотек.

Користувачі бібліотек дитячо­го та юнацького віку мають право на бібліотечне обслуговування у загальнодоступних та спеціалізо­ваних бібліотеках.

Стаття 23. Обов'язки користувачів бібліотек

Користувачі бібліотек зобов'язані:

  • дотримуватися правил ко­ристування бібліотеками;
  • замінювати втрачені (по­шкоджені) документи, одержані з фондів бібліотек, рівноцінними
    або відшкодовувати їх ринкову вартість у розмірах, встановле­них правилами користування бі­бліотекою.

 

Розділ VIII

УПРАВЛІННЯ БІБЛІО­ТЕЧНОЮ СПРАВОЮ

 

Стаття 24. Державне управ­ління бібліотечною справою

 Загальне методичне керівни­цтво бібліотеками та координа­цію їх роботи здійснює спеціаль­но уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері культури.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері культури:

- формує єдину державну політику щодо бібліотечної спра­ви в Україні;

- розробляє та реалізує дер­жавні програми в межах своєї компетенції та програми розвит­ку бібліотечної справи;

- сприяє централізованому комплектуванню і використанню бібліотечних фондів;

- здійснює координацію ро­біт щодо об'єднання бібліотек в єдину бібліотечно-інформаційну систему;

- організує підготовку та перепідготовку бібліотечних ка­дрів, підвищення їх кваліфікації;

- здійснює контроль за ді­яльністю бібліотек, що є у дер­жавній і комунальній власності,
збереженням ними бібліотечного фонду України;

- сприяє науковим дослі­дженням, методичному забезпе­ченню бібліотечної справи;

- організує розробку держав­них бібліотечних стандартів, ін­струкцій, положень, інших нор­мативних документів;

- може заохочувати праців­ників бібліотечних закладів згід­но із законом.

 Міністерства та інші централь­ні органи виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні бібліотеки, здійснюють керів­ництво підвідомчими їм бібліо­теками.

 Міністерства та інші цен­тральні органи виконавчої влади, які мають у своєму підпоряд­куванні бібліотеки, реалізують державну політику в галузі бі­бліотечної справи, визначають систему управління мережею підпорядкованих їм бібліотек, забезпечують координацію їх діяльності з бібліотечною систе­мою спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері культури.

Стаття 25. Участь громад­ськості у бібліотечній справі

Громадяни та їх об'єднання мають право брати участь у фі­нансуванні програм розвитку бібліотечної справи, підтримці творчих починань у діяльності бібліотек, вирішенні соціальних і побутових проблем бібліотечних працівників. Це право реалізуєть­ся шляхом створення читацьких та наглядових рад бібліотек, бла­годійних організацій, розвитку спонсорства, меценатства, інших форм благодійництва.

 

Розділ IX

ФІНАНСУВАННЯ, МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТА МАЙНОВІ

ПРАВА БІБЛІОТЕК

 

Стаття 26. Фінансування бібліотек

 Основними джерелами фі­нансування бібліотек державної і комунальної форм власності є кошти відповідно державного та місцевих бюджетів; бібліотек, за­снованих на інших формах власності, — кошти засновників.

 За рахунок коштів держав­ного та місцевих бюджетів здій­снюються фінансування розроб­ки і реалізації програм розвитку бібліотечної справи, будівництво та реконструкція бібліотечних будівель, споруд, приміщень, розвитку дистанційного обслуго­вування засобами телекомунікацій, інших форм обслуговування жителів віддалених районів, осіб з фізичними вадами.

 Суми витрат на поповнення бібліотечних фондів у Державно­му бюджеті України та місцевих бюджетах виділяються окремим рядком.

 Додаткове фінансування бі­бліотек може здійснюватися за рахунок коштів фізичних та юридичних осіб, у тому числі Іноземних, за рахунок коштів, одержаних бібліотеками від гос­подарської діяльності, надання бібліотеками платних послуг, пожертвувань та інших джерел, не заборонених законодавством. Розмір коштів, що надходять з додаткових джерел фінансуван­ня, не підлягає обмеженню, ці кошти не можуть бути вилучені на кінець бюджетного року, не враховуються при визначенні об­сягів бюджетного фінансування на наступний рік І повинні ви­користовуватися виключно на здійснення статутної діяльності бібліотеки (придбання літерату­ри, технічних засобів тощо).

 Фінансування приватних бі­бліотек здійснюється за рахунок коштів власника та інших дже­рел, не заборонених законодав­ством.

Стаття 27. Матеріально-технічне забезпечення бібліотек

 Забезпечення бібліотек будів­лями, спорудами, приміщення­ми, збудованими за спеціальни­ми проектами, або іншими упо­рядкованими приміщеннями, що відповідають умовам обслуго­вування користувачів бібліотек, зберігання бібліотечних фондів, відповідними засобами механі­зації та автоматизації бібліотеч­них процесів, розмножувальною технікою, іншим обладнанням та транспортом здійснюється їх власником (засновником).

 Забороняється переміщення бібліотек без надання рівноцін­ного упорядкованого приміщення для обслуговування користувачів бібліотеки, роботи працівників, зберігання бібліотечних фондів.

Стаття 28. Майнові права бібліотек

 Держава гарантує захист май­нових прав бібліотек усіх форм власності.

 Земельні ділянки, на яких роз­ташовані бібліотеки, що є у дер­жавній І комунальній власності, передаються їм у безстрокове користування відповідно до зе­мельного законодавства.

 Бібліотечний фонд, будівлі, споруди, приміщення, обладнан­ня та інше майно, що є держав­ною або комунальною власністю та передане засновником бібліо­текам державної і комунальної форм власності, належить їм на праві оперативного управління.

 Будівлі, споруди, приміщення, майно, бібліотечні фонди, закріп­лені за державними бібліотеками на праві оперативного управління, є державною власністю, незалеж­но від місця їх знаходження.

Стаття 29. Господарська діяльність бібліотек

 Бібліотеки здійснюють госпо­дарську діяльність відповідно до законодавства та їх статутів (по­ложень).

 Бібліотеки мають право само­стійно розпоряджатися відповід­но до законодавства доходами від господарської діяльності, у тому числі від надання платних послуг, і майном, придбаним за рахунок цих доходів.

 Бібліотеки, що безкоштовно надають основні бібліотечні по­слуги, в порядку, передбаченому законом, звільняються від опо­даткування доходів, отриманих від надання платних послуг.

 

Розділ X

СОЦІАЛЬНІ ГАРАНТІЇ ПРАЦІВНИКІВ БІБЛІОТЕК

 

Стаття 30. Соціальні гаран­тії працівників бібліотек

 На працівників бібліотек, неза­лежно від форм власності та ста­тусу бібліотеки, поширюються га­рантії, встановлені законодавством про працю, соціальне страхування, пенсійне забезпечення.

 Працівникам бібліотек, які працюють у селах і селищах, а також пенсіонерам, які раніше працювали у бібліотеках у цих населених пунктах і прожива­ють у них, держава відповідно до законодавства забезпечує без­оплатне користування житлом з опаленням і освітленням у межах встановлених норм.

 Працівникам бібліотек мо­жуть встановлюватися надбавки та доплати в межах затверджено­го фонду оплати праці працівни­ків бібліотек.

 Підприємства, установи та ор­ганізації за рахунок власних ко­штів можуть у колективних дого­ворах встановлювати працівни­кам бібліотек додаткові пільги.

 Працівники бібліотек мають право на доплату за вислугу ро­ків у порядку, встановленому Ка­бінетом Міністрів України.

Розділ XI

МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО В ГАЛУЗІ БІБЛІОТЕЧНОЇ СПРАВИ

 

Стаття 31. Міжнародне співробітництво в галузі бібліотечної справи

Міжнародне співробітництво в галузі бібліотечної справи здій­снюється на основі міжнародних договорів України, Основ за­конодавства України про куль­туру, цього Закону та інших нормативно-правових актів.

 

Розділ XII

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО БІБЛІОТЕЧНУ СПРАВУ

 

Стаття 32. Відповідальність за порушення законодавства про бібліотечну справу

Особи, винні в порушенні законодавства про бібліотечну справу, несуть відповідальність згідно із законом.

 

Розділ XIII

ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

 

1. Цей Закон набирає чиннос­ті з дня його опублікування.

2. До приведення законів України, інших нормативно-правових актів у відповідність із нормами цього Закону вони ді­ють у частині, що не суперечить цьому Закону.

3. Кабінету Міністрів України протягом трьох місяців з дня на­брання чинності цим Законом:

  • підготувати та подати до Верховної Ради України пропо­зиції про внесення змін до зако­нів України, що випливають із цього Закону;
  • розробити та привести у відповідність із цим Законом свої нормативно-правові акти;
  • забезпечити перегляд і скасування міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону.

4. Пункт 5.1 статті 5 Закону України «Про податок на додану вартість» (Відомості Верховної Ради України, 1997р., №21, ст.156, № 51, ст. 305; 1998 р., № 10, ст. 37, № 18, ст. 95, № 33, ст.224; 1999р., №35, ст.302, №38, ст. 340, № 39, ст. 357; зі змінами, внесеними Законом України від 17 лютого 2000 року № 1460-ПІ, доповнити підпунктом 5.1.23 та­кого змісту:

«5.1.23. надання бібліотеками, що є у державній і комунальній власності, платних послуг фізич­ним і юридичним особам».

      

 

ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ

ЗАКОН

Про загальну середню освiту

( Вiдомостi Верховної Ради (ВВР), 1999, N 28, ст.230 )

( Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом
N 1642-III вiд 06.04.2000, ВВР, 2000, N 27, ст.213 )

( Додатково див. Закон
N 2120-III вiд 07.12.2000, ВВР, 2001, N 2-3, ст.10 )

( Iз змiнами, внесеними згiдно iз Законами
N 2905-III вiд 20.12.2001, ВВР, 2002, N 12-13, ст.92
N 380-IV вiд 26.12.2002, ВВР, 2003, N 10-11, ст.86
N 1344-IV вiд 27.11.2003, ВВР, 2004, N 17-18, ст.250
N 2285-IV вiд 23.12.2004, ВВР, 2005, N 7-8, ст.162
N 2505-IV вiд 25.03.2005, ВВР, 2005, N 17, N 18-19, ст.267
N 3235-IV вiд 20.12.2005, ВВР, 2006, N 9, N 10-11, ст.96
N 489-V вiд 19.12.2006 -
набирає чинностi з 01.01.2007 р.)

Цей Закон визначає правовi, органiзацiйнi та фiнансовi засади функцiонування i розвитку системи загальної середньої освiти, що сприяє вiльному розвитку людської особистостi, формує цiнностi правового демократичного суспiльства в Українi.

Роздiл I. Загальнi положення

Стаття 1. Законодавство України про загальну середню освiту

Законодавство України про загальну середню освiту базується на Конституцiї України ( 254к/96-ВР ) i складається з Закону України "Про освiту" ( 1060-12 ), цього Закону, iнших нормативно-правових актiв та мiжнародних договорiв України, згода на обов'язковiсть яких надана Верховною Радою України.

Стаття 2. Основнi завдання законодавства України про загальну
середню освiту

Основними завданнями законодавства України про загальну середню освiту є:

забезпечення права громадян на доступнiсть i безоплатнiсть здобуття повної загальної середньої освiти;

забезпечення необхiдних умов функцiонування i розвитку загальної середньої освiти;

забезпечення нормативно-правової бази щодо обов'язковостi повної загальної середньої освiти;

визначення структури та змiсту загальної середньої освiти;

визначення органiв управлiння системою загальної середньої освiти та їх повноважень;

визначення прав та обов'язкiв учасникiв навчально-виховного процесу, встановлення вiдповiдальностi за порушення законодавства про загальну середню освiту.

Стаття 3. Загальна середня освiта

Загальна середня освiта - цiлеспрямований процес оволодiння систематизованими знаннями про природу, людину, суспiльство, культуру та виробництво засобами пiзнавальної i практичної дiяльностi, результатом якого є iнтелектуальний, соцiальний i фiзичний розвиток особистостi, що є основою для подальшої освiти i трудової дiяльностi.

Загальна середня освiта є обов'язковою основною складовою безперервної освiти.

Загальна середня освiта спрямована на забезпечення всебiчного розвитку особистостi шляхом навчання та виховання, якi грунтуються на загальнолюдських цiнностях та принципах науковостi, полiкультурностi, свiтського характеру освiти, системностi, iнтегративностi, єдностi навчання i виховання, на засадах гуманiзму, демократiї, громадянської свiдомостi, взаємоповаги мiж нацiями i народами в iнтересах людини, родини, суспiльства, держави.

Стаття 4. Система загальної середньої освiти

Систему загальної середньої освiти становлять:

загальноосвiтнi навчальнi заклади всiх типiв i форм власностi, у тому числi для громадян, якi потребують соцiальної допомоги та соцiальної реабiлiтацiї, навчально-виробничi комбiнати, позашкiльнi заклади, науково-методичнi установи та органи управлiння системою загальної середньої освiти, а також професiйно-технiчнi та вищi навчальнi заклади I-II рiвнiв акредитацiї, що надають повну загальну середню освiту.

Стаття 5. Завдання загальної середньої освiти

Завданнями загальної середньої освiти є:

виховання громадянина України;

формування особистостi учня (вихованця), розвиток його здiбностей i обдарувань, наукового свiтогляду;

виконання вимог Державного стандарту загальної середньої освiти, пiдготовка учнiв (вихованцiв) до подальшої освiти i трудової дiяльностi;

виховання в учнiв (вихованцiв) поваги до Конституцiї України, державних символiв України, прав i свобод людини i громадянина, почуття власної гiдностi, вiдповiдальностi перед законом за свої дiї, свiдомого ставлення до обов'язкiв людини i громадянина;

реалiзацiя права учнiв (вихованцiв) на вiльне формування полiтичних i свiтоглядних переконань;

виховання шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицiй i звичаїв, державної та рiдної мови, нацiональних цiнностей Українського народу та iнших народiв i нацiй;

виховання свiдомого ставлення до свого здоров'я та здоров'я iнших громадян як найвищої соцiальної цiнностi, формування гiгiєнiчних навичок i засад здорового способу життя, збереження i змiцнення фiзичного та психiчного здоров'я учнiв (вихованцiв).

Стаття 6. Здобуття повної загальної середньої освiти

1. Громадянам України незалежно вiд раси, кольору шкiри, полiтичних, релiгiйних та iнших переконань, статi, етнiчного та соцiального походження, майнового стану, мiсця проживання, мовних або iнших ознак забезпечується доступнiсть i безоплатнiсть здобуття повної загальної середньої освiти у державних i комунальних навчальних закладах.

2. Громадяни України мають право на здобуття повної загальної середньої освiти у приватних навчальних закладах.

3. Здобуття повної загальної середньої освiти у навчальних закладах незалежно вiд пiдпорядкування, типiв i форм власностi має вiдповiдати вимогам Державного стандарту загальної середньої освiти.

4. Iноземцi та особи без громадянства, якi перебувають в Українi на законних пiдставах, здобувають повну загальну середню освiту у порядку, встановленому для громадян України.

5. Вiдповiдальнiсть за здобуття повної загальної середньої освiти дiтьми покладається на їх батькiв, а дiтьми, позбавленими батькiвського пiклування, - на осiб, якi їх замiнюють, або навчальнi заклади, де вони виховуються.

Стаття 7. Мова (мови) навчання i виховання у загальноосвiтнiх
навчальних закладах

Мова (мови) навчання i виховання у загальноосвiтнiх навчальних закладах визначається вiдповiдно до Конституцiї України i Закону України "Про мови в Українськiй РСР" ( 8312-11 ).

Роздiл II.
Загальноосвiтнi та iншi навчальнi заклади
системи загальної середньої освiти

Стаття 8. Загальноосвiтнiй навчальний заклад

1. Загальноосвiтнiй навчальний заклад - навчальний заклад, що забезпечує реалiзацiю права громадян на загальну середню освiту.

Загальноосвiтнiй навчальний заклад, заснований на приватнiй формi власностi, здiйснює свою дiяльнiсть за наявностi лiцензiї, виданої в установленому законодавством України порядку.

2. Загальноосвiтнiй навчальний заклад, що здiйснює iнновацiйну дiяльнiсть, може мати статус експериментального. Статус експериментального не змiнює пiдпорядкування, тип i форму власностi загальноосвiтнього навчального закладу. Положення про експериментальний загальноосвiтнiй навчальний заклад затверджується Мiнiстерством освiти України.

Стаття 9. Типи загальноосвiтнiх та iнших навчальних закладiв
системи загальної середньої освiти

1. Вiдповiдно до освiтнього рiвня, який забезпечується загальноосвiтнiм навчальним закладом (початкова загальна освiта, базова загальна середня освiта, повна загальна середня освiта), iснують рiзнi типи загальноосвiтнiх навчальних закладiв I, II, III ступенiв. Школи кожного з трьох ступенiв можуть функцiонувати разом або самостiйно.

До загальноосвiтнiх навчальних закладiв належать:

середня загальноосвiтня школа - загальноосвiтнiй навчальний заклад I-III ступенiв (I ступiнь - початкова школа, II ступiнь - основна школа, III ступiнь - старша школа, як правило, з профiльним спрямуванням навчання);

спецiалiзована школа (школа-iнтернат) - загальноосвiтнiй навчальний заклад I-III ступенiв з поглибленим вивченням окремих предметiв та курсiв;

гiмназiя - загальноосвiтнiй навчальний заклад II-III ступенiв з поглибленим вивченням окремих предметiв вiдповiдно до профiлю;

лiцей - загальноосвiтнiй навчальний заклад III ступеня з профiльним навчанням i допрофесiйною пiдготовкою;

колегiум - загальноосвiтнiй навчальний заклад III ступеня фiлологiчно-фiлософського та (або) культурно-естетичного профiлiв;

загальноосвiтня школа-iнтернат - загальноосвiтнiй навчальний заклад з частковим або повним утриманням за рахунок держави дiтей, якi потребують соцiальної допомоги;

спецiальна загальноосвiтня школа (школа-iнтернат) - загальноосвiтнiй навчальний заклад для дiтей, якi потребують корекцiї фiзичного та (або) розумового розвитку;

загальноосвiтня санаторна школа (школа-iнтернат) - загальноосвiтнiй навчальний заклад I-III ступенiв з вiдповiдним профiлем для дiтей, якi потребують тривалого лiкування;

школа соцiальної реабiлiтацiї - загальноосвiтнiй навчальний заклад для дiтей, якi потребують особливих умов виховання (створюється окремо для хлопцiв i дiвчат);

вечiрня (змiнна) школа - загальноосвiтнiй навчальний заклад II-III ступенiв для громадян, якi не мають можливостi навчатися у школах з денною формою навчання.

2. Iншi навчальнi заклади системи загальної середньої освiти:

позашкiльний навчально-виховний заклад - навчальний заклад для виховання дiтей та задоволення їх потреб у додатковiй освiтi за iнтересами (науковими, технiчними, художньо-естетичними, спортивними тощо);

мiжшкiльний навчально-виробничий комбiнат - навчальний заклад для забезпечення потреб учнiв загальноосвiтнiх навчальних закладiв у профорiєнтацiйнiй, допрофесiйнiй, професiйнiй пiдготовцi;

професiйно-технiчний навчальний заклад - навчальний заклад для забезпечення потреб громадян у професiйно-технiчнiй i повнiй загальнiй середнiй освiтi;

вищий навчальний заклад I-II рiвнiв акредитацiї - навчальний заклад для задоволення потреб громадян за освiтньо-квалiфiкацiйними рiвнями молодшого спецiалiста i бакалавра з одночасним завершенням здобуття повної загальної середньої освiти.

3. Загальноосвiтнi навчальнi заклади можуть створювати у своєму складi класи (групи) з вечiрньою (заочною) формою навчання, класи (групи) з поглибленим вивченням окремих предметiв.

Загальноосвiтнi навчальнi заклади незалежно вiд пiдпорядкування, типiв i форм власностi можуть мати у своєму складi iнтернати з частковим або повним утриманням учнiв (вихованцiв) за рахунок власника.

Загальноосвiтнi навчальнi заклади можуть створювати навчально-виховнi комплекси у складi навчальних закладiв рiзних типiв i рiвнiв акредитацiї для задоволення допрофесiйних i професiйних запитiв громадян, а також навчально-виховнi об'єднання з дошкiльними та позашкiльними навчальними закладами для задоволення освiтнiх i культурно-освiтнiх потреб.

4. Перелiк спецiальних загальноосвiтнiх шкiл (шкiл-iнтернатiв) визначається Мiнiстерством освiти України за погодженням з Мiнiстерством охорони здоров'я України.

5. Положення про загальноосвiтнi навчальнi заклади затверджуються Кабiнетом Мiнiстрiв України.

Загальноосвiтнiй навчальний заклад на основi Положення про загальноосвiтнi навчальнi заклади розробляє статут, який затверджується власником (для державних та комунальних загальноосвiтнiх навчальних закладiв - вiдповiдним органом управлiння освiтою) та реєструється мiсцевим органом виконавчої влади або органом мiсцевого самоврядування.

Стаття 10. Статус загальноосвiтнього навчального закладу

1. Загальноосвiтнiй навчальний заклад є юридичною особою. За своїми органiзацiйно-правовими формами загальноосвiтнi навчальнi заклади можуть бути державної, комунальної та приватної форм власностi.

2. Статус державного має загальноосвiтнiй навчальний заклад, заснований на державнiй формi власностi.

3. Статус комунального має загальноосвiтнiй навчальний заклад, заснований на комунальнiй формi власностi.

4. Статус приватного має загальноосвiтнiй навчальний заклад, заснований на приватнiй формi власностi.

Стаття 11. Створення, реорганiзацiя та лiквiдацiя
загальноосвiтнього навчального закладу

1. Державнi та комунальнi загальноосвiтнi навчальнi заклади створюються вiдповiдно центральними, мiсцевими органами виконавчої влади або органами мiсцевого самоврядування з урахуванням соцiально-економiчних, нацiональних, культурно-освiтнiх i мовних потреб за наявностi необхiдної кiлькостi учнiв (вихованцiв) вiдповiдно до встановлених нормативiв наповнюваностi класiв, необхiдної матерiально-технiчної та науково-методичної бази, педагогiчних кадрiв у порядку, встановленому Кабiнетом Мiнiстрiв України.

2. Рiшення про створення комунальних загальноосвiтнiх навчальних закладiв для дiтей-сирiт i дiтей, позбавлених батькiвського пiклування, спецiальних загальноосвiтнiх шкiл (шкiл-iнтернатiв) для дiтей, якi потребують корекцiї фiзичного та (або) розумового розвитку, приймаються Радою мiнiстрiв Автономної Республiки Крим, обласними, Київською та Севастопольською мiськими державними адмiнiстрацiями за погодженням з Мiнiстерством освiти України.

3. Рiшення про створення гiмназiй, лiцеїв, колегiумiв, спецiалiзованих шкiл (шкiл-iнтернатiв), заснованих на комунальнiй формi власностi, приймаються за поданням вiдповiдних органiв управлiння освiтою Радою мiнiстрiв Автономної Республiки Крим, обласними, Київською та Севастопольською мiськими державними адмiнiстрацiями.

4. Рiшення про створення загальноосвiтнього навчального закладу, заснованого на приватнiй формi власностi, приймається засновником (власником) у порядку, встановленому законодавством України.

5. Рiшення про створення шкiл соцiальної реабiлiтацiї, їх пiдпорядкованiсть i джерела фiнансування приймається Кабiнетом Мiнiстрiв України за поданням Мiнiстерства освiти України.

6. Реорганiзацiя i лiквiдацiя загальноосвiтнiх навчальних закладiв проводяться у порядку, встановленому законодавством України.

Реорганiзацiя i лiквiдацiя загальноосвiтнiх навчальних закладiв у сiльськiй мiсцевостi, заснованих на комунальнiй формi власностi, допускаються лише за згодою територiальних громад.

Роздiл III. Органiзацiя навчально-виховного процесу у
загальноосвiтнiх навчальних закладах

Стаття 12. Термiн навчання

1. Термiн навчання для здобуття повної загальної середньої освiти у загальноосвiтнiх навчальних закладах I-III ступенiв становить 12 рокiв:

у загальноосвiтнiх навчальних закладах I ступеня - 4 роки;

у загальноосвiтнiх навчальних закладах II ступеня - 5 рокiв;

у загальноосвiтнiх навчальних закладах III ступеня - 3 роки.

2. Термiн навчання у загальноосвiтнiх навчальних закладах для дiтей, якi потребують корекцiї фiзичного та (або) розумового розвитку, встановлюється Кабiнетом Мiнiстрiв України.

3. У професiйно-технiчних та вищих навчальних закладах I-II рiвнiв акредитацiї термiн здобуття повної загальної середньої освiти встановлюється Мiнiстерством освiти України.

Стаття 13. Форми навчання

Навчально-виховний процес у загальноосвiтнiх навчальних закладах здiйснюється за груповою та iндивiдуальною формами навчання, положення про якi затверджує Мiнiстерство освiти України.

Бажаючим надається право i створюються умови для прискореного закiнчення школи, складання iспитiв екстерном.

Стаття 14. Наповнюванiсть класiв загальноосвiтнiх навчальних
закладiв

1. Наповнюванiсть класiв загальноосвiтнiх навчальних закладiв не повинна перевищувати 30 учнiв.

2. У загальноосвiтнiх навчальних закладах, розташованих у селах, селищах, кiлькiсть учнiв у класах визначається демографiчною ситуацiєю, але повинна становити не менше п'яти осiб. При меншiй кiлькостi учнiв у класi заняття проводяться за iндивiдуальною формою навчання.

3. Порядок подiлу класiв на групи при вивченнi окремих предметiв встановлюється Мiнiстерством освiти України за погодженням з Мiнiстерством фiнансiв України.

4. Для спецiальних загальноосвiтнiх шкiл (шкiл-iнтернатiв) кiлькiсть учнiв у класi визначається Мiнiстерством освiти України за погодженням iз Мiнiстерством охорони здоров'я України i Мiнiстерством фiнансiв України.

5. Кiлькiсть учнiв у групах продовженого дня та вихованцiв у групах загальноосвiтнiх навчальних закладiв усiх типiв визначається Мiнiстерством освiти України за погодженням з Мiнiстерством фiнансiв України.

Стаття 15. Навчальнi плани та навантаження учнiв

1. Базовий навчальний план загальноосвiтнiх навчальних закладiв (далi - Базовий навчальний план) визначає структуру та змiст загальної середньої освiти через iнварiантну i варiативну складовi, якi встановлюють погодинне та змiстове спiввiдношення мiж освiтнiми галузями (циклами навчальних предметiв), гранично допустиме навчальне навантаження учнiв та загальнорiчну кiлькiсть навчальних годин. Iнварiантна складова змiсту загальної середньої освiти формується на державному рiвнi, є єдиною для всiх закладiв загальної середньої освiти, визначається через освiтнi галузi Базового навчального плану. Варiативна складова змiсту загальної середньої освiти формується загальноосвiтнiм навчальним закладом з урахуванням особливостей регiону та iндивiдуальних освiтнiх запитiв учнiв (вихованцiв). Базовий навчальний план для загальноосвiтнiх навчальних закладiв незалежно вiд пiдпорядкування, типiв i форм власностi затверджується Кабiнетом Мiнiстрiв України.

2. На основi Базового навчального плану Мiнiстерство освiти України затверджує типовi навчальнi плани для загальноосвiтнiх навчальних закладiв незалежно вiд пiдпорядкування, типiв i форм власностi. У типових навчальних планах освiтнi галузi реалiзуються в навчальнi предмети та курси iнварiантної та варiативної складових змiсту загальної середньої освiти.

Типовi навчальнi плани встановлюють сумарне гранично допустиме навчальне навантаження учнiв. Воно становить таку кiлькiсть навчальних годин на рiк:

1-2 класи - 700 годин;

3-4 класи - 790 годин;

5 клас - 860 годин;

6-7 класи - 890 годин;

8-9 класи - 950 годин;

10-12 класи - 1030 годин.

3. На основi типових навчальних планiв загальноосвiтнiм навчальним закладом складається робочий навчальний план з конкретизацiєю варiативної складової i визначенням профiлю навчання.

Робочi навчальнi плани державних i комунальних загальноосвiтнiх навчальних закладiв затверджуються вiдповiдним органом управлiння освiтою. Робочi навчальнi плани приватних загальноосвiтнiх навчальних закладiв погоджуються з вiдповiдними органами управлiння освiтою.

Робочi навчальнi плани професiйно-технiчних i вищих навчальних закладiв I-II рiвнiв акредитацiї, в частинi здобуття повної загальної середньої освiти, розробляються на основi типових навчальних планiв для загальноосвiтнiх навчальних закладiв та погоджуються з Мiнiстерством освiти України.

Експериментальнi робочi навчальнi плани складаються, з урахуванням типових навчальних планiв, загальноосвiтнiми навчальними закладами, що мають статус експериментальних.

Запровадження експериментальних робочих навчальних планiв, нових освiтнiх програм, педагогiчних новацiй i технологiй можливе лише за рiшенням Мiнiстерства освiти України.

Стаття 16. Навчальний рiк та режим роботи загальноосвiтнього
навчального закладу

1. Навчальний рiк у загальноосвiтнiх навчальних закладах незалежно вiд пiдпорядкування, типiв i форм власностi розпочинається у День знань - 1 вересня i закiнчується не пiзнiше 1 липня наступного року.

2. Тривалiсть навчального року в загальноосвiтнiх навчальних закладах I ступеня не може бути меншою 175 робочих днiв, а в загальноосвiтнiх навчальних закладах II-III ступенiв - 190 робочих днiв, без урахування часу на складання перевiдних та випускних iспитiв, тривалiсть яких не може перевищувати трьох тижнiв.

3. Структура навчального року (за чвертями, пiврiччями, семестрами) та тривалiсть навчального тижня встановлюються загальноосвiтнiм навчальним закладом у межах часу, передбаченого робочим навчальним планом, за погодженням з вiдповiдним органом управлiння освiтою.

4. Режим роботи загальноосвiтнього навчального закладу визначається ним на основi нормативно-правових актiв та за погодженням з вiдповiдним органом державної санiтарно-епiдемiологiчної служби.

5. Тривалiсть урокiв у загальноосвiтнiх навчальних закладах становить: у перших класах - 35 хвилин, у других - четвертих класах - 40 хвилин, у п'ятих - дванадцятих класах - 45 хвилин. Змiна тривалостi урокiв допускається за погодженням з вiдповiдними органами управлiння освiтою та органами державної санiтарно-епiдемiологiчної служби.

Рiзниця в часi навчальних годин перших - четвертих класiв обов'язково облiковується i компенсується проведенням додаткових, iндивiдуальних занять та консультацiй з учнями.

6. Тривалiсть канiкул у загальноосвiтнiх навчальних закладах протягом навчального року не може бути меншою 30 календарних днiв.

Стаття 17. Виховний процес у загальноосвiтнiх навчальних
закладах

1. Виховання учнiв (вихованцiв) у загальноосвiтнiх навчальних закладах здiйснюється в процесi урочної, позаурочної та позашкiльної роботи з ними.

Цiлi виховного процесу в загальноосвiтнiх навчальних закладах визначаються на основi принципiв, закладених у Конституцiї України, законах та iнших нормативно-правових актах України.

2. У загальноосвiтнiх навчальних закладах забороняється утворення i дiяльнiсть органiзацiйних структур полiтичних партiй, а також релiгiйних органiзацiй i воєнiзованих формувань.

3. Примусове залучення учнiв (вихованцiв) загальноосвiтнiх навчальних закладiв до вступу в будь-якi об'єднання громадян, релiгiйнi органiзацiї i воєнiзованi формування забороняється.

Стаття 18. Зарахування учнiв

1. Мiсцевi органи виконавчої влади або органи мiсцевого самоврядування закрiплюють за загальноосвiтнiми навчальними закладами вiдповiднi територiї обслуговування i до початку навчального року облiковують учнiв, якi мають їх вiдвiдувати.

2. Зарахування учнiв до загальноосвiтнього навчального закладу проводиться наказом директора, що видається на пiдставi заяви, за наявностi медичної довiдки встановленого зразка i вiдповiдного документа про освiту (крiм учнiв першого класу).

3. Зарахування учнiв до гiмназiй, лiцеїв, колегiумiв, спецiалiзованих шкiл (шкiл-iнтернатiв) проводиться у порядку, встановленому Мiнiстерством освiти України.

4. Зарахування учнiв до загальноосвiтньої санаторної школи (школи-iнтернату) проводиться у порядку, встановленому Мiнiстерством освiти України та Мiнiстерством охорони здоров'я України.

5. Направлення учнiв (вихованцiв) до шкiл соцiальної реабiлiтацiї та дострокове звiльнення їх iз цих навчальних закладiв здiйснюються за рiшенням суду.

6. Зарахування та добiр дiтей для навчання у спецiальних загальноосвiтнiх школах (школах-iнтернатах), їх переведення з одного типу таких навчальних закладiв до iншого проводиться за висновком вiдповiдних психолого-медико-педагогiчних консультацiй у порядку, встановленому Мiнiстерством освiти України.

Роздiл IV. Учасники навчально-виховного процесу в загальноосвiтнiх навчальних закладах

Стаття 19. Учасники навчально-виховного процесу

Учасниками навчально-виховного процесу в загальноосвiтнiх навчальних закладах є:

учнi (вихованцi);

керiвники;

педагогiчнi працiвники, психологи, бiблiотекарi;

iншi спецiалiсти;

батьки або особи, якi їх замiнюють.

Стаття 20. Учень (вихованець)

1. Учень (вихованець) - особа, яка навчається i виховується в одному iз загальноосвiтнiх навчальних закладiв. Зарахування учнiв до загальноосвiтнiх навчальних закладiв здiйснюється, як правило, з 6 рокiв.

2. Статус учнiв (вихованцiв) як учасникiв навчально-виховного процесу у загальноосвiтнiх навчальних закладах, їх права та обов'язки визначаються цим Законом та iншими нормативно-правовими актами.

Стаття 21. Соцiальний захист учнiв (вихованцiв)

1. Учням (вихованцям) загальноосвiтнiх навчальних закладiв може подаватися додатково соцiальна i матерiальна допомога за рахунок коштiв центральних органiв виконавчої влади та мiсцевих бюджетiв, коштiв юридичних i фiзичних осiб України та громадян, якi проживають за її межами, а також коштiв фонду загальнообов'язкового навчання та за рахунок iнших надходжень.

Учнi (вихованцi) загальноосвiтнiх навчальних закладiв незалежно вiд пiдпорядкування, типiв i форм власностi мають право на пiльговий проїзд мiським та примiським пасажирським транспортом у порядку, встановленому Кабiнетом Мiнiстрiв України.

Учнi (вихованцi) загальноосвiтнiх навчальних закладiв у сiльськiй мiсцевостi забезпечуються транспортом до мiсця навчання i додому безоплатно.

2. Дiти з вадами слуху, зору, опорно-рухового апарату забезпечуються засобами iндивiдуальної корекцiї в порядку, встановленому Кабiнетом Мiнiстрiв України.

3. Вихованцi шкiл-iнтернатiв усiх типiв з числа дiтей-сирiт та дiтей, позбавлених батькiвського пiклування, перебувають на повному державному утриманнi. Дiти-сироти та дiти, позбавленi батькiвського пiклування, якi навчаються в iнших загальноосвiтнiх навчальних закладах, забезпечуються харчуванням, одягом та iншими послугами у порядку, встановленому Кабiнетом Мiнiстрiв України. Утримання вихованцiв, якi потребують корекцiї фiзичного та (або) розумового розвитку, у спецiальних загальноосвiтнiх школах (школах-iнтернатах) здiйснюється за рахунок держави.

4. Дiти-сироти, дiти, позбавленi батькiвського пiклування, дiти, якi потребують корекцiї фiзичного та (або) розумового розвитку, працевлаштовуються або продовжують навчання згiдно з одержаною освiтою у порядку, встановленому законодавством України.

Стаття 22. Охорона та змiцнення здоров'я учнiв (вихованцiв)

1. Загальноосвiтнiй навчальний заклад забезпечує безпечнi та нешкiдливi умови навчання, режим роботи, умови для фiзичного розвитку та змiцнення здоров'я, формує гiгiєнiчнi навички та засади здорового способу життя учнiв (вихованцiв).

2. Учнi (вихованцi) загальноосвiтнiх навчальних закладiв незалежно вiд пiдпорядкування, типiв i форм власностi забезпечуються медичним обслуговуванням, що здiйснюється медичними працiвниками, якi входять до штату цих закладiв або вiдповiдних закладiв охорони здоров'я, у порядку, встановленому Кабiнетом Мiнiстрiв України.

Заклади охорони здоров'я разом з органами управлiння освiтою та органами охорони здоров'я щорiчно забезпечують безоплатний медичний огляд учнiв (вихованцiв), монiторинг i корекцiю стану здоров'я, проведення лiкувально-профiлактичних заходiв у загальноосвiтнiх навчальних закладах незалежно вiд пiдпорядкування, типiв i форм власностi. ( Частина друга абзацу другого статтi 22 iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом N 1642-III вiд 06.04.2000 )

3. Вiдповiдальнiсть за органiзацiю харчування учнiв (вихованцiв) у загальноосвiтнiх навчальних закладах незалежно вiд пiдпорядкування, типiв i форм власностi додержання в них вимог санiтарно-гiгiєнiчних i санiтарно-протиепiдемiчних правил i норм покладається на засновникiв (власникiв), керiвникiв цих навчальних закладiв. Норми та порядок органiзацiї харчування учнiв (вихованцiв) у загальноосвiтнiх навчальних закладах встановлюються Кабiнетом Мiнiстрiв України. ( Частина третя статтi 22 iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом N 1642-III вiд 06.04.2000 )

4. Контроль за охороною здоров'я та якiстю харчування учнiв (вихованцiв) покладається на органи охорони здоров'я.

Стаття 23. Заохочення учнiв (вихованцiв)

Для учнiв (вихованцiв) встановлюються рiзнi види морального стимулювання та матерiального заохочення, передбаченi Мiнiстерством освiти України, iншими органами виконавчої влади та органами мiсцевого самоврядування, статутом загальноосвiтнього навчального закладу.

Стаття 24. Педагогiчнi працiвники

1. Педагогiчним працiвником повинна бути особа з високими моральними якостями, яка має вiдповiдну педагогiчну освiту, належний рiвень професiйної пiдготовки, здiйснює педагогiчну дiяльнiсть, забезпечує результативнiсть та якiсть своєї роботи, фiзичний та психiчний стан здоров'я якої дозволяє виконувати професiйнi обов'язки в навчальних закладах системи загальної середньої освiти. Перелiк посад педагогiчних працiвникiв системи загальної середньої освiти встановлюється Кабiнетом Мiнiстрiв України.

2. Посаду керiвника загальноосвiтнього навчального закладу незалежно вiд пiдпорядкування, типу i форми власностi може займати особа, яка є громадянином України, має вищу педагогiчну освiту на рiвнi спецiалiста або магiстра, стаж педагогiчної роботи не менше трьох рокiв, успiшно пройшла атестацiю керiвних кадрiв освiти у порядку, встановленому Мiнiстерством освiти України.

Стаття 25. Педагогiчне навантаження

1. Педагогiчне навантаження вчителя загальноосвiтнього навчального закладу незалежно вiд пiдпорядкування, типу i форми власностi - час, призначений для здiйснення навчально-виховного процесу.

( Дiю абзацу другого частини першої статтi 25 зупинено на 2004 рiк згiдно iз Законом N 1344-IV вiд 27.11.2003 ) ( Дiю абзацу другого частини першої статтi 25 зупинено на 2003 рiк згiдно iз Законом N 380-IV вiд 26.12.2002 ) ( Дiю абзацу другого частини першої статтi 25 зупинено на 2002 рiк згiдно iз Законом N 2905-III вiд 20.12.2001 ) Педагогiчне навантаження вчителя включає 18 навчальних годин протягом навчального тижня, що становлять тарифну ставку, а також iншi види педагогiчної дiяльностi в такому спiввiдношеннi до тарифної ставки: ( Установити, що у 2001 роцi положення i норми, передбаченi абзацом другим частини першої статтi 25 реалiзуються в розмiрах i порядку, визначених Кабiнетом Мiнiстрiв України в межах видаткiв, врахованих у розрахунках до Державного бюджету України та мiсцевих бюджетiв на 2001 рiк згiдно iз Законом N 2120-III вiд 07.12.2000 ) ( Установити, що у 2002 роцi положення i норми, передбаченi абзацом другим частини першої статтi 25 реалiзуються в розмiрах i порядку, визначених Кабiнетом Мiнiстрiв України в межах видаткiв, врахованих у розрахунках до Державного бюджету України та мiсцевих бюджетiв на 2002 рiк згiдно iз Законом N 2905-III вiд 20.12.2001 ) ( Установити, що у 2004 роцi положення i норми, передбаченi абзацом другим частини першої статтi 25 реалiзуються в розмiрах i порядку, визначених Кабiнетом Мiнiстрiв України, в межах видаткiв, врахованих у розрахунках до Державного бюджету України та мiсцевих бюджетiв на 2004 рiк згiдно iз Законом N 1344-IV вiд 27.11.2003 )

( Дiю абзацу третього частини першої статтi 25 зупинено на 2004 рiк згiдно iз Законом N 1344-IV вiд 27.11.2003 ) ( Дiю абзацу третього частини першої статтi 25 зупинено на 2003 рiк згiдно iз Законом N 380-IV вiд 26.12.2002) ( Дiю абзацу третього частини першої статтi 25 зупинено на 2002 рiк згiдно iз Законом N 2905-III вiд 20.12.2001 ) класне керiвництво - 20-25 вiдсоткiв; ( Установити, що у 2001 роцi положення i норми, передбаченi абзацом третiм частини першої статтi 25 реалiзуються в розмiрах i порядку, визначених Кабiнетом Мiнiстрiв України в межах видаткiв, врахованих у розрахунках до Державного бюджету України та мiсцевих бюджетiв на 2001 рiк згiдно iз Законом N 2120-III вiд 07.12.2000 ) ( Установити, що у 2002 роцi положення i норми, передбаченi абзацом третiм частини першої статтi 25 реалiзуються в розмiрах i порядку, визначених Кабiнетом Мiнiстрiв України в межах видаткiв, врахованих у розрахунках до Державного бюджету України та мiсцевих бюджетiв на 2002 рiк згiдно iз Законом N 2905-III вiд 20.12.2001) (Установити, що у 2004 роцi положення i норми, передбаченi абзацом третiм частини першої статтi 25 реалiзуються в розмiрах i порядку, визначених Кабiнетом Мiнiстрiв України, в межах видаткiв, врахованих у розрахунках до Державного бюджету України та мiсцевих бюджетiв на 2004 рiк згiдно iз Законом N 1344-IV вiд 27.11.2003)

(Дiю абзацу четвертого частини першої статтi 25 зупинено на 2004 рiк згiдно iз Законом N 1344-IV вiд 27.11.2003) (Дiю абзацу четвертого частини першої статтi 25 зупинено на 2003 рiк згiдно iз Законом N 380-IV вiд 26.12.2002) (Дiю абзацу четвертого частини першої статтi 25 зупинено на 2002 рiк згiдно iз Законом N 2905-III вiд 20.12.2001) перевiрка зошитiв - 10-20 вiдсоткiв; (Установити, що у 2001 роцi положення i норми, передбаченi абзацом четвертим частини першої статтi 25 реалiзуються в розмiрах i порядку, визначених Кабiнетом Мiнiстрiв України в межах видаткiв, врахованих у розрахунках до Державного бюджету України та мiсцевих бюджетiв на 2001 рiк згiдно iз Законом N 2120-III вiд 07.12.2000) (Установити, що у 2002 роцi положення i норми, передбаченi абзацом четвертим частини першої статтi 25 реалiзуються в розмiрах i порядку, визначених Кабiнетом Мiнiстрiв України в межах видаткiв, врахованих у розрахунках до Державного бюджету України та мiсцевих бюджетiв на 2002 рiк згiдно iз Законом N 2905-III вiд 20.12.2001) (Установити, що у 2004 роцi положення i норми, передбаченi абзацом четвертим частини першої статтi 25 реалiзуються в розмiрах i порядку, визначених Кабiнетом Мiнiстрiв України, в межах видаткiв, врахованих у розрахунках до Державного бюджету України та мiсцевих бюджетiв на 2004 рiк згiдно iз Законом N 1344-IV вiд 27.11.2003)

( Дiю абзацу п'ятого частини першої статтi 25 зупинено на 2004 рiк згiдно iз Законом N 1344-IV вiд 27.11.2003 ) ( Дiю абзацу п'ятого частини першої статтi 25 зупинено на 2003 рiк згiдно iз Законом N 380-IV вiд 26.12.2002 ) ( Дiю абзацу п'ятого частини першої статтi 25 зупинено на 2002 рiк згiдно iз Законом N 2905-III вiд 20.12.2001 ) завiдування: ( Установити, що у 2001 роцi положення i норми, передбаченi абзацом п'ятим частини першої статтi 25 реалiзуються в розмiрах i порядку, визначених Кабiнетом Мiнiстрiв України в межах видаткiв, врахованих у розрахунках до Державного бюджету України та мiсцевих бюджетiв на 2001 рiк згiдно iз Законом N 2120-III вiд 07.12.2000 ) ( Установити, що у 2002 роцi положення i норми, передбаченi абзацом п'ятим частини першої статтi 25 реалiзуються в розмiрах i порядку, визначених Кабiнетом Мiнiстрiв України в межах видаткiв, врахованих у розрахунках до Державного бюджету України та мiсцевих бюджетiв на 2002 рiк згiдно iз Законом N 2905-III вiд 20.12.2001 ) ( Установити, що у 2004 роцi положення i норми, передбаченi абзацом п'ятим частини першої статтi 25 реалiзуються в розмiрах i порядку, визначених Кабiнетом Мiнiстрiв України, в межах видаткiв, врахованих у розрахунках до Державного бюджету України та мiсцевих бюджетiв на 2004 рiк згiдно iз Законом N 1344-IV вiд 27.11.2003 )

( Дiю абзацу шостого частини першої статтi 25 зупинено на 2004 рiк згiдно iз Законом N 1344-IV вiд 27.11.2003 ) ( Дiю абзацу шостого частини першої статтi 25 зупинено на 2003 рiк згiдно iз Законом N 380-IV вiд 26.12.2002 ) ( Дiю абзацу шостого частини першої статтi 25 зупинено на 2002 рiк згiдно iз Законом N 2905-III вiд 20.12.2001 ) майстернями - 15-20 вiдсоткiв; ( Установити, що у 2001 роцi положення i норми, передбаченi абзацом шостим частини першої статтi 25 реалiзуються в розмiрах i порядку, визначених Кабiнетом Мiнiстрiв України в межах видаткiв, врахованих у розрахунках до Державного бюджету України та мiсцевих бюджетiв на 2001 рiк згiдно iз Законом N 2120-III вiд 07.12.2000 ) ( Установити, що у 2002 роцi положення i норми, передбаченi абзацом шостим частини першої статтi 25 реалiзуються в розмiрах i порядку, визначених Кабiнетом Мiнiстрiв України в межах видаткiв, врахованих у розрахунках до Державного бюджету України та мiсцевих бюджетiв на 2002 рiк згiдно iз Законом N 2905-III вiд 20.12.2001 ) ( Установити, що у 2004 роцi положення i норми, передбаченi абзацом шостим частини першої статтi 25 реалiзуються в розмiрах i порядку, визначених Кабiнетом Мiнiстрiв України, в межах видаткiв, врахованих у розрахунках до Державного бюджету України та мiсцевих бюджетiв на 2004 рiк згiдно iз Законом N 1344-IV вiд 27.11.2003 )

( Дiю абзацу сьомого частини першої статтi 25 зупинено на 2004 рiк згiдно iз Законом N 1344-IV вiд 27.11.2003 ) ( Дiю абзацу сьомого частини першої статтi 25 зупинено на 2003 рiк згiдно iз Законом N 380-IV вiд 26.12.2002 ) ( Дiю абзацу сьомого частини першої статтi 25 зупинено на 2002 рiк згiдно iз Законом N 2905-III вiд 20.12.2001 ) навчальними кабiнетами - 10-15 вiдсоткiв; ( Установити, що у 2001 роцi положення i норми, передбаченi абзацом сьомим частини першої статтi 25 реалiзуються в розмiрах i порядку, визначених Кабiнетом Мiнiстрiв України в межах видаткiв, врахованих у розрахунках до Державного бюджету України та мiсцевих бюджетiв на 2001 рiк згiдно iз Законом N 2120-III вiд 07.12.2000 ) ( Установити, що у 2002 роцi положення i норми, передбаченi абзацом сьомим частини першої статтi 25 реалiзуються в розмiрах i порядку, визначених Кабiнетом Мiнiстрiв України в межах видаткiв, врахованих у розрахунках до Державного бюджету України та мiсцевих бюджетiв на 2002 рiк згiдно iз Законом N 2905-III вiд 20.12.2001 ) ( Установити, що у 2004 роцi положення i норми, передбаченi абзацом сьомим частини першої статтi 25 реалiзуються в розмiрах i порядку, визначених Кабiнетом Мiнiстрiв України, в межах видаткiв, врахованих у розрахунках до Державного бюджету України та мiсцевих бюджетiв на 2004 рiк згiдно iз Законом N 1344-IV вiд 27.11.2003 )

( Дiю абзацу восьмого частини першої статтi 25 зупинено на 2004 рiк згiдно iз Законом N 1344-IV вiд 27.11.2003 ) ( Дiю абзацу восьмого частини першої статтi 25 зупинено на 2003 рiк згiдно iз Законом N 380-IV вiд 26.12.2002 ) ( Дiю абзацу восьмого частини першої статтi 25 зупинено на 2002 рiк згiдно iз Законом N 2905-III вiд 20.12.2001 ) навчально-дослiдними дiлянками - 10-15 вiдсоткiв. ( Установити, що у 2001 роцi положення i норми, передбаченi абзацом восьмим частини першої статтi 25 реалiзуються в розмiрах i порядку, визначених Кабiнетом Мiнiстрiв України в межах видаткiв, врахованих у розрахунках до Державного бюджету України та мiсцевих бюджетiв на 2001 рiк згiдно iз Законом N 2120-III вiд 07.12.2000 ) ( Установити, що у 2002 роцi положення i норми, передбаченi абзацом восьмим частини першої статтi 25 реалiзуються в розмiрах i порядку, визначених Кабiнетом Мiнiстрiв України в межах видаткiв, врахованих у розрахунках до Державного бюджету України та мiсцевих бюджетiв на 2002 рiк згiдно iз Законом N 2905-III вiд 20.12.2001 ) ( Установити, що у 2004 роцi положення i норми, передбаченi абзацом восьмим частини першої статтi 25 реалiзуються в розмiрах i порядку, визначених Кабiнетом Мiнiстрiв України, в межах видаткiв, врахованих у розрахунках до Державного бюджету України та мiсцевих бюджетiв на 2004 рiк згiдно iз Законом N 1344-IV вiд 27.11.2003 )

Розмiри та порядок встановлення доплат за iншi види педагогiчної дiяльностi визначаються Кабiнетом Мiнiстрiв України.

Педагогiчне навантаження вихователя загальноосвiтнього навчального закладу становить 30 годин, вихователя загальноосвiтньої спецiальної школи (школи-iнтернату) - 25 годин на тиждень, що становить тарифну ставку.

Розмiри тарифних ставок iнших педагогiчних працiвникiв загальноосвiтнiх навчальних закладiв встановлюються Кабiнетом Мiнiстрiв України.

Розподiл педагогiчного навантаження у загальноосвiтньому навчальному закладi здiйснюється його керiвником i затверджується вiдповiдним органом управлiння освiтою.

2. Педагогiчне навантаження вчителя загальноосвiтнього навчального закладу незалежно вiд пiдпорядкування, типу i форми власностi обсягом менше тарифної ставки, передбаченої частиною першою цiєї статтi, встановлюється тiльки за його згодою.

Перерозподiл педагогiчного навантаження протягом навчального року допускається у разi змiни кiлькостi годин з окремих предметiв, що передбачається робочим навчальним планом, або за письмовою згодою педагогiчного працiвника з додержанням законодавства України про працю.

Стаття 26. Трудовi вiдносини в системi загальної середньої освiти

1. Трудовi вiдносини в системi загальної середньої освiти регулюються законодавством України про працю, Законом України "Про освiту" ( 1060-12 ), цим Законом та iншими нормативно-правовими актами.

2. Призначення на посаду та звiльнення з посади керiвника державного та комунального загальноосвiтнього навчального закладу здiйснює вiдповiдний орган управлiння освiтою. Призначення на посаду та звiльнення з посади заступникiв керiвника та iнших педагогiчних працiвникiв державного та комунального загально-освiтнього навчального закладу здiйснюється вiдповiдним органом управлiння освiтою за поданням керiвника загальноосвiтнього навчального закладу. Призначення на посаду та звiльнення з посади iнших працiвникiв державного та комунального загальноосвiтнього навчального закладу здiйснює його керiвник. Призначення на посаду та звiльнення з посади керiвника i заступникiв керiвника приватного загальноосвiтнього навчального закладу здiйснює його власник за погодженням з вiдповiдним органом управлiння освiтою. Призначення на посаду та звiльнення з посади педагогiчних та iнших працiвникiв приватного загальноосвiтнього навчального закладу здiйснює його власник.

3. Вiдволiкання педагогiчних працiвникiв вiд виконання професiйних обов'язкiв на виконання робiт, не передбачених трудовим договором, без згоди педагогiчного працiвника не допускається. Вiдмова педагогiчного працiвника вiд виконання робiт, не передбачених трудовим договором, не може бути пiдставою для його звiльнення з посади, крiм випадкiв, встановлених законодавством.

4. Педагогiчному працiвнику - призовнику, який має вищу педагогiчну освiту i основним мiсцем роботи якого є загальноосвiтнiй навчальний заклад, надається вiдстрочка вiд призову на строкову вiйськову службу на весь перiод його роботи за спецiальнiстю.

Стаття 27. Атестацiя педагогiчних працiвникiв

1. Атестацiя педагогiчних працiвникiв загальноосвiтнiх навчальних закладiв незалежно вiд пiдпорядкування, типiв i форм власностi є обов'язковою i здiйснюється, як правило, один раз на п'ять рокiв вiдповiдно до Типового положення про атестацiю педагогiчних працiвникiв, затвердженого Мiнiстерством освiти України.

2. За результатами атестацiї педагогiчних працiвникiв загальноосвiтнiх навчальних закладiв визначається вiдповiднiсть педагогiчного працiвника займанiй посадi, присвоюється квалiфiкацiйна категорiя (спецiалiст, спецiалiст другої категорiї, спецiалiст першої категорiї i спецiалiст вищої категорiї) та може бути присвоєно педагогiчне звання (старший учитель, учитель-методист, вихователь-методист, педагог-органiзатор-методист тощо). Положення про квалiфiкацiйнi категорiї та педагогiчнi звання затверджуються Мiнiстерством освiти України.

Стаття 28. Права та обов'язки педагогiчних працiвникiв
системи загальної середньої освiти

Права та обов'язки педагогiчних працiвникiв системи загальної середньої освiти визначаються Конституцiєю України ( 254к/96-ВР ), Законом України "Про освiту", Кодексом законiв про працю України ( 322-08 ), цим Законом та iншими нормативно-правовими актами.

Стаття 29. Права та обов'язки батькiв або осiб, якi їх
замiнюють

1. Батьки або особи, якi їх замiнюють, мають право:

вибирати навчальнi заклади та форми навчання для неповнолiтнiх дiтей;

приймати рiшення щодо участi дитини в iнновацiйнiй дiяльностi загальноосвiтнього навчального закладу;

обирати i бути обраними до органiв громадського самоврядування загальноосвiтнiх навчальних закладiв;

звертатися до вiдповiдних органiв управлiння освiтою з питань навчання i виховання дiтей;

захищати законнi iнтереси дiтей.

2. Батьки або особи, якi їх замiнюють, зобов'язанi:

забезпечувати умови для здобуття дитиною повної загальної середньої освiти за будь-якою формою навчання;

постiйно дбати про фiзичне здоров'я, психiчний стан дiтей, створювати належнi умови для розвитку їх природних здiбностей;

поважати гiднiсть дитини, виховувати працелюбнiсть, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до сiм'ї, старших за вiком, державної i рiдної мови, до народних традицiй i звичаїв;

виховувати повагу до нацiональних, iсторичних, культурних цiнностей Українського народу, дбайливе ставлення до iсторико-культурного надбання та навколишнього природного середовища, любов до України.

3. У разi, якщо батьки або особи, якi їх замiнюють, всупереч висновку вiдповiдної психолого-медико-педагогiчної консультацiї вiдмовляються направляти дитину до вiдповiдної спецiальної загальноосвiтньої школи (школи-iнтернату), навчання дитини проводиться за iндивiдуальною формою.

Роздiл V. Державний стандарт загальної середньої освiти

Стаття 30. Поняття Державного стандарту загальної середньої
освiти

1. Державний стандарт загальної середньої освiти - зведення норм i положень, що визначають державнi вимоги до освiченостi учнiв i випускникiв шкiл на рiвнi початкової, базової i повної загальної середньої освiти та гарантiї держави у її досягненнi.

2. Додержання вимог Державного стандарту загальної середньої освiти є обов'язковим для загальноосвiтнiх навчальних закладiв, а також професiйно-технiчних та вищих навчальних закладiв I-II рiвнiв акредитацiї незалежно вiд пiдпорядкування, типiв i форм власностi.

Стаття 31. Розроблення та затвердження Державного стандарту
загальної середньої освiти

1. Державний стандарт загальної середньої освiти розробляється Мiнiстерством освiти України разом з Нацiональною академiєю наук України та Академiєю педагогiчних наук України. Державний стандарт загальної середньої освiти затверджується Кабiнетом Мiнiстрiв України i переглядається не рiдше одного разу на 10 рокiв.

Змiна змiсту i обсягу Державного стандарту загальної середньої освiти iншими органами виконавчої влади не допускається.

2. Навчально-методичне забезпечення реалiзацiї Державного стандарту загальної середньої освiти здiйснюється Мiнiстерством освiти України.

Стаття 32. Структура Державного стандарту загальної середньої
освiти

Структуру Державного стандарту загальної середньої освiти складають:

Базовий навчальний план загальноосвiтнiх навчальних закладiв;

загальна характеристика iнварiантної та варiативної складових змiсту загальної середньої освiти;

державнi вимоги до рiвня загальноосвiтньої пiдготовки учнiв (вихованцiв).

Стаття 33. Додержання Державного стандарту загальної
середньої освiти

Обов'язком загальноосвiтнього навчального закладу щодо додержання Державного стандарту загальної середньої освiти є:

виконання iнварiантної складової змiсту загальної середньої освiти;

визначення предметної спрямованостi варiативної складової змiсту загальної середньої освiти, її змiстовного наповнення i форм реалiзацiї на кожному ступенi загальної середньої освiти за погодженням з вiдповiдними органами управлiння освiтою;

вибiр i використання освiтнiх програм, навчальних курсiв, посiбникiв до варiативної складової змiсту загальної середньої освiти у порядку, встановленому Мiнiстерством освiти України.

Стаття 34. Атестацiя та оцiнювання знань учнiв (вихованцiв)

1. Контроль за вiдповiднiстю освiтнього рiвня учнiв (вихованцiв), якi закiнчили загальноосвiтнiй навчальний заклад I, II i III ступенiв, вимогам Державного стандарту загальної середньої освiти здiйснюється шляхом їх державної пiдсумкової атестацiї. Змiст, форми i порядок проведення державної пiдсумкової атестацiї визначаються i затверджуються Мiнiстерством освiти України.

2. Поточне та пiдсумкове оцiнювання знань учнiв та вибiр їх форм, змiсту та способу здiйснює загальноосвiтнiй навчальний заклад.

3. Переведення учнiв (вихованцiв) до наступного класу загальноосвiтнього навчального закладу здiйснюється у порядку, встановленому Мiнiстерством освiти України.

4. Переведення учнiв (вихованцiв) до iншого загальноосвiтнього навчального закладу здiйснюється за наявностi особових справ учнiв (вихованцiв) встановленого Мiнiстерством освiти України зразка.

5. Випускникам загальноосвiтнiх навчальних закладiв II i III ступенiв видається вiдповiдний документ про освiту. Зразки документiв про загальну середню освiту затверджує Кабiнет Мiнiстрiв України. Виготовлення документiв про загальну середню освiту здiйснюється за рахунок коштiв Державного бюджету України. ( Установити, що у 2004 роцi положення i норми, передбаченi частиною п'ятою статтi 34 реалiзуються в розмiрах i порядку, визначених Кабiнетом Мiнiстрiв України, в межах видаткiв, врахованих у розрахунках до Державного бюджету України та мiсцевих бюджетiв на 2004 рiк згiдно iз Законом N 1344-IV вiд 27.11.2003 )

Роздiл VI. Управлiння системою загальної середньої освiти

Стаття 35. Органи управлiння системою загальної середньої
освiти

Управлiння системою загальної середньої освiти здiйснюється Мiнiстерством освiти України, iншими центральними органами виконавчої влади, яким пiдпорядкованi навчальнi заклади, зазначенi у частинi другiй статтi 9 цього Закону, Мiнiстерством освiти Автономної Республiки Крим, вiдповiдними органами управлiння освiти обласних, Київської та Севастопольської мiських, районних, районних у мiстах Києвi та Севастополi державних адмiнiстрацiй, а також органами мiсцевого самоврядування.

Стаття 36. Основнi завдання органiв управлiння системою
загальної середньої освiти

Основними завданнями органiв управлiння системою загальної середньої освiти є:

створення умов для здобуття громадянами повної загальної середньої освiти;

прогнозування розвитку загальної середньої освiти, мережi загальноосвiтнiх навчальних закладiв вiдповiдно до освiтнiх потреб громадян;

атестацiя навчальних закладiв системи загальної середньої освiти, оприлюднення результатiв атестацiї через засоби масової iнформацiї;

лiцензування загальноосвiтнiх навчальних закладiв, заснованих на приватнiй формi власностi;

контроль за додержанням Державного стандарту загальної середньої освiти, навчально-методичне керiвництво та державне iнспектування загальноосвiтнiх навчальних закладiв незалежно вiд пiдпорядкування, типiв i форм власностi;

забезпечення соцiального захисту, охорони життя, здоров'я та захисту прав педагогiчних працiвникiв, психологiв, бiблiотекарiв, iнших спецiалiстiв, якi беруть участь у навчально-виховному процесi, учнiв (вихованцiв) загальноосвiтнiх навчальних закладiв;

сприяння розвитку самоврядування у загальноосвiтнiх навчальних закладах;

комплектування системи загальної середньої освiти педагогiчними працiвниками, в тому числi керiвними кадрами.

Стаття 37. Повноваження органiв виконавчої влади та органiв
мiсцевого самоврядування в системi загальної
середньої освiти

1. Спецiально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузi загальної середньої освiти є Мiнiстерство освiти України.

Мiнiстерство освiти України:

реалiзовує державну полiтику в сферi загальної середньої освiти;

здiйснює в межах своїх повноважень нормативно-правове регулювання вiдносин у системi загальної середньої освiти;

розробляє та подає на затвердження Кабiнету Мiнiстрiв України нормативи матерiально-технiчного та фiнансового забезпечення загальноосвiтнiх навчальних закладiв згiдно з Державним стандартом загальної середньої освiти;

визначає перспективи розвитку системи загальної середньої освiти;

розробляє, впроваджує i контролює додержання Державного стандарту загальної середньої освiти;

контролює дiяльнiсть органiв управлiння освiтою та навчальних закладiв системи загальної середньої освiти;

органiзовує нормативне, програмне, науково-методичне та iнформацiйне забезпечення системи загальної середньої освiти;

визначає порядок атестацiї педагогiчних працiвникiв загальноосвiтнiх навчальних закладiв;

органiзовує пiдготовку та пiдвищення квалiфiкацiї педагогiчних працiвникiв, в тому числi керiвних кадрiв, у системi загальної середньої освiти;

приймає рiшення щодо органiзацiї iнновацiйної дiяльностi в системi загальної середньої освiти, координує та контролює її проведення;

забезпечує пiдготовку i видання пiдручникiв, посiбникiв, методичної лiтератури для загальноосвiтнiх навчальних закладiв, схвалює їх видання, органiзовує замовлення через вiдповiднi мiсцевi органи управлiння освiтою;

затверджує типовi перелiки обов'язкового навчального та iншого обладнання (в тому числi корекцiйного), навчально-методичних та навчально-наочних посiбникiв, пiдручникiв, художньої та iншої лiтератури;

забезпечує соцiальний захист, охорону життя, здоров'я та захист прав педагогiчних працiвникiв, спецiалiстiв, якi беруть участь у навчально-виховному процесi, учнiв (вихованцiв) загальноосвiтнiх навчальних закладiв;

заохочує педагогiчних працiвникiв;

органiзовує забезпечення педагогiчних працiвникiв пiдручниками, посiбниками та методичною лiтературою;

здiйснює мiжнародне спiвробiтництво у встановленому законодавством порядку.

Акти Мiнiстерства освiти України, прийнятi у межах його повноважень, є обов'язковими для iнших центральних органiв виконавчої влади, яким пiдпорядкованi загальноосвiтнi навчальнi заклади, Мiнiстерства освiти Автономної Республiки Крим, мiсцевих органiв виконавчої влади та органiв мiсцевого самоврядування, пiдпорядкованих їм органiв управлiння освiтою, загальноосвiтнiх навчальних закладiв незалежно вiд типiв i форм власностi.

Мiнiстерство освiти України, iншi центральнi органи виконавчої влади, яким пiдпорядкованi загальноосвiтнi навчальнi заклади, здiйснюють iншi повноваження, передбаченi законами України та положеннями про них.

2. Рада мiнiстрiв Автономної Республiки Крим, мiсцевi органи виконавчої влади та органи мiсцевого самоврядування в галузi загальної середньої освiти в межах їх компетенцiї:

забезпечують реалiзацiю державної полiтики у сферi загальної середньої освiти на вiдповiднiй територiї;

контролюють додержання вимог законiв та iнших нормативно-правових актiв у галузi освiти, обов'язкове виконання Державного стандарту загальної середньої освiти всiма навчальними закладами системи загальної середньої освiти, розташованими на їх територiї;

беруть участь у розробленнi та реалiзацiї варiативної складової змiсту загальної середньої освiти;

створюють умови для одержання громадянами повної загальної середньої освiти;

у разi лiквiдацiї в установленому законодавством порядку загальноосвiтнього навчального закладу, заснованого на комунальнiй формi власностi, вживають заходiв щодо влаштування учнiв (вихованцiв) до iнших загальноосвiтнiх навчальних закладiв;

органiзовують нормативне, програмне, матерiальне, науково-методичне забезпечення, перепiдготовку, пiдвищення квалiфiкацiї, атестацiю педагогiчних працiвникiв;

здiйснюють добiр, призначення на посаду та звiльнення з посади педагогiчних працiвникiв, у тому числi керiвних кадрiв, державних i комунальних загальноосвiтнiх навчальних закладiв;

забезпечують педагогiчних працiвникiв пiдручниками, посiбниками, методичною лiтературою;

проводять атестацiю навчальних закладiв системи загальної середньої освiти, розташованих на їх територiях, оприлюднюють результати атестацiї;

сприяють проведенню iнновацiйної дiяльностi в системi загальної середньої освiти;

забезпечують соцiальний захист педагогiчних працiвникiв, спецiалiстiв, якi беруть участь в навчально-виховному процесi, учнiв (вихованцiв);

здiйснюють iншi повноваження вiдповiдно до Конституцiї України ( 254к/96-ВР ), Конституцiї Автономної Республiки Крим ( 350-14 ), законiв України "Про мiсцеве самоврядування в Українi" ( 280/97-ВР ), "Про освiту" ( 1060-12 ) та положень про них.

Стаття 38. Повноваження загальноосвiтнього навчального
закладу

Загальноосвiтнiй навчальний заклад:

реалiзує положення Конституцiї України, Закону України "Про освiту", цього Закону, iнших нормативно-правових актiв у галузi освiти;

задовольняє потреби громадян вiдповiдної територiї в здобуттi повної загальної середньої освiти;

забезпечує єднiсть навчання i виховання;

розробляє та реалiзує варiативну складову змiсту загальної середньої освiти;

створює науково-методичну i матерiально-технiчну бази для органiзацiї та здiйснення навчально-виховного процесу;

забезпечує вiдповiднiсть рiвня загальної середньої освiти Державному стандарту загальної середньої освiти;

охороняє життя i здоров'я учнiв (вихованцiв), педагогiчних та iнших працiвникiв загальноосвiтнього навчального закладу;

формує в учнiв (вихованцiв) засади здорового способу життя, гiгiєнiчнi навички;

забезпечує добiр i розстановку кадрiв (крiм педагогiчних працiвникiв державного i комунального загальноосвiтнього навчального закладу);

встановлює вiдповiдно до законодавства України прямi зв'язки з навчальними закладами зарубiжних країн, мiжнародними органiзацiями тощо;

додержується фiнансової дисциплiни, зберiгає матерiально-технiчну базу;

видає документи про освiту встановленого зразка;

здiйснює iншi повноваження вiдповiдно до статуту загальноосвiтнього навчального закладу.

Стаття 39. Управлiння та громадське самоврядування
загальноосвiтнього навчального закладу

1. Керiвництво загальноосвiтнiм навчальним закладом здiйснює директор.

Колегiальним органом управлiння загальноосвiтнiм навчальним закладом є педагогiчна рада, повноваження якої визначаються Положенням про загальноосвiтнi навчальнi заклади.

2. Органом громадського самоврядування загальноосвiтнього навчального закладу є загальнi збори (конференцiя) колективу загальноосвiтнього навчального закладу.

3. У загальноосвiтнiх навчальних закладах можуть функцiонувати методичнi об'єднання, що охоплюють учасникiв навчально-виховного процесу та спецiалiстiв певного професiйного спрямування.

Стаття 40. Державний контроль за дiяльнiстю загальноосвiтнiх
навчальних закладiв

1. Державний контроль за дiяльнiстю загальноосвiтнiх навчальних закладiв незалежно вiд пiдпорядкування, типiв i форм власностi здiйснюється з метою забезпечення реалiзацiї єдиної державної полiтики в сферi загальної середньої освiти.

2. Державний контроль за дiяльнiстю загальноосвiтнiх навчальних закладiв усiх типiв i форм власностi здiйснюють Мiнiстерство освiти України, iншi центральнi органи виконавчої влади, яким пiдпорядкованi загальноосвiтнi навчальнi заклади, Державна iнспекцiя закладiв освiти при Мiнiстерствi освiти України, Мiнiстерство освiти Автономної Республiки Крим, мiсцевi органи виконавчої влади та органи мiсцевого самоврядування i пiдпорядкованi їм органи управлiння освiтою.

3. Основною формою державного контролю за дiяльнiстю загальноосвiтнiх навчальних закладiв усiх типiв i форм власностi є державна атестацiя закладу, яка проводиться не рiдше одного разу на 10 рокiв у порядку, встановленому Мiнiстерством освiти України. Результати державної атестацiї оприлюднюються.

Позачергова атестацiя проводиться, як виняток, лише за рiшенням Мiнiстерства освiти України за поданням органу громадського самоврядування загальноосвiтнього навчального закладу або вiдповiдного органу управлiння освiтою.

Роздiл VII. Науково-методичне забезпечення системи загальної середньої освiти

Стаття 41. Завдання науково-методичного забезпечення системи
загальної середньої освiти

Завданнями науково-методичного забезпечення системи загальної середньої освiти є:

координацiя дiяльностi iнститутiв пiслядипломної педагогiчної освiти, методичних кабiнетiв та методичних об'єднань педагогiчних працiвникiв;

розроблення i видання навчальних програм, навчально-методичних та навчально-наочних посiбникiв;

органiзацiя пiдготовки, перепiдготовки та пiдвищення квалiфiкацiї педагогiчних працiвникiв, у тому числi керiвних кадрiв, системи загальної середньої освiти;

вивчення рiвня знань, умiнь i навичок учнiв загальноосвiтнiх навчальних закладiв, вироблення вiдповiдних рекомендацiй;

органiзацiя спiвпрацi з вищими навчальними закладами всiх рiвнiв акредитацiї для пiдвищення ефективностi навчально-методичного забезпечення;

висвiтлення в засобах масової iнформацiї досягнень педагогiчної науки та педагогiчного досвiду.

Стаття 42. Здiйснення науково-методичного забезпечення
системи загальної середньої освiти

Науково-методичне забезпечення системи загальної середньої освiти здiйснюють Мiнiстерство освiти України, пiдпорядкованi йому науково-методичнi установи та вищi навчальнi заклади, а також Центральний iнститут пiслядипломної педагогiчної освiти Академiї педагогiчних наук України, Кримський республiканський, обласнi, Київський i Севастопольський мiськi iнститути пiслядипломної педагогiчної освiти, районнi (мiськi) методичнi кабiнети, науково-дослiднi установи Академiї педагогiчних наук України та Нацiональної академiї наук України.

Роздiл VIII. Фiнансово-господарська дiяльнiсть, матерiально-технiчна база загальноосвiтнiх
навчальних закладiв

Стаття 43. Фiнансово-господарська дiяльнiсть загальноосвiтнiх
навчальних закладiв

1. Фiнансово-господарська дiяльнiсть загальноосвiтнiх навчальних закладiв здiйснюється вiдповiдно до законiв України "Про освiту" ( 1060-12 ), "Про бюджетну систему України" ( 512-12 ), "Про власнiсть" ( 697-12 ), "Про мiсцеве самоврядування в Українi" ( 280/97-ВР ) та iнших нормативно-правових актiв.

( Дiю частини другої статтi 43 зупинено на 2007 рiк згiдно iз Законом N 489-V вiд 19.12.2006 ) ( Дiю частини другої статтi 43 зупинено на 2006 рiк згiдно iз Законом N 3235-IV вiд 20.12.2005 ) ( Дiю частини другої статтi 43 зупинено на 2005 рiк згiдно iз Законами N 2285-IV вiд 23.12.2004, N 2505-IV вiд 25.03.2005 ) ( Дiю частини другої статтi 43 зупинено на 2004 рiк згiдно iз Законом N 1344-IV вiд 27.11.2003 ) ( Дiю частини другої статтi 43 зупинено на 2003 рiк згiдно iз Законом N 380-IV вiд 26.12.2002 ) 2. Педагогiчним працiвникам, спецiалiстам та обслуговуючому персоналу державних i комунальних загальноосвiтнiх навчальних закладiв незалежно вiд пiдпорядкування i типiв заробiтна плата та iншi виплати, передбаченi статтею 57 Закону України "Про освiту", виплачуються з коштiв Державного бюджету України.

3. Утримання та розвиток матерiально-технiчної бази загальноосвiтнiх навчальних закладiв фiнансуються за рахунок коштiв засновникiв (власникiв) цих закладiв.

Стаття 44. Матерiально-технiчна база загальноосвiтнiх
навчальних закладiв

1. Матерiально-технiчна база загальноосвiтнiх навчальних закладiв включає будiвлi, споруди, землю, комунiкацiї, обладнання, транспортнi засоби, службове житло та iншi цiнностi. Майно загальноосвiтнiх навчальних закладiв належить їм на правах, визначених законодавством України.

2. Вимоги до матерiально-технiчної бази загальноосвiтнiх навчальних закладiв визначаються вiдповiдними будiвельними i санiтарно-гiгiєнiчними нормами i правилами, а також типовими перелiками обов'язкового навчального та iншого обладнання (в тому числi корекцiйного), навчально-методичних та навчально-наочних посiбникiв, пiдручникiв, художньої та iншої лiтератури.

Стаття 45. Штатнi розписи загальноосвiтнiх навчальних
закладiв

1. Штатнi розписи державних i комунальних загальноосвiтнiх навчальних закладiв незалежно вiд пiдпорядкування i типiв встановлюються вiдповiдним органом управлiння освiтою на пiдставi Типових штатних нормативiв загальноосвiтнiх навчальних закладiв, затверджених Мiнiстерством освiти України.

2. Штатнi розписи приватних загальноосвiтнiх навчальних закладiв встановлюються засновником (власником).

Роздiл IX. Мiжнародне спiвробiтництво

Стаття 46. Мiжнародне спiвробiтництво у системi загальної
середньої освiти

Органи управлiння системою загальної середньої освiти, установи i навчальнi заклади системи загальної середньої освiти мають право укладати угоди про спiвробiтництво, встановлювати прямi зв'язки з органами управлiння освiтою та навчальними закладами зарубiжних країн, мiжнародними органiзацiями, фондами у встановленому законодавством порядку.

Держава сприяє мiжнародному спiвробiтництву у системi загальної середньої освiти.

Роздiл X. Вiдповiдальнiсть у сферi загальної середньої освiти

Стаття 47. Вiдповiдальнiсть за порушення законодавства про
загальну середню освiту

1. Посадовi особи i громадяни, виннi у порушеннi законодавства про загальну середню освiту, несуть вiдповiдальнiсть у порядку, встановленому законами України.

2. Шкода, заподiяна учнями (вихованцями) загальноосвiтньому навчальному закладу, вiдшкодовується вiдповiдно до законодавства України.

3. Злiсне ухилення батькiв вiд виконання обов'язкiв щодо здобуття їх неповнолiтнiми дiтьми повної загальної середньої освiти може бути пiдставою для позбавлення їх батькiвських прав.

Роздiл XI. Прикiнцевi положення

Стаття 48. Набрання чинностi цим Законом

1. Закон України "Про загальну середню освiту" набирає чинностi з дня його опублiкування, крiм:

частини першої статтi 12 щодо термiну навчання для здобуття повної загальної середньої освiти у загальноосвiтнiх навчальних закладах I-III ступенiв, яка набирає чинностi з 1 вересня 2001 року i поширюється на учнiв, якi почнуть навчатися в першому класi 2001 року i в наступнi роки;

частини першої статтi 14 щодо наповнюваностi класiв загальноосвiтнiх навчальних закладiв учнями, яка набирає чинностi з 1 вересня 1999 року i поширюється на класи, що будуть створенi, починаючи з 1 вересня 1999 року;

частини другої статтi 15 щодо навчального навантаження учнiв, абзацiв першого - восьмого частини першої статтi 25 щодо педагогiчного навантаження вчителя загальноосвiтнього навчального закладу, частини другої статтi 43 щодо виплати педагогiчним працiвникам, спецiалiстам та обслуговуючому персоналу державних i комунальних загальноосвiтнiх навчальних закладiв незалежно вiд пiдпорядкування i типiв заробiтної плати та iнших виплат, передбачених статтею 57 Закону України "Про освiту" ( 1060-12 ), якi набирають чинностi з 1 вересня 2001 року;

частини п'ятої статтi 16 щодо тривалостi урокiв у загальноосвiтнiх навчальних закладах, яка набирає чинностi з 1 вересня 1999 року.

Частина перша статтi 24 щодо обов'язковостi вiдповiдної педагогiчної освiти для педагогiчного працiвника поширюється на осiб, якi будуть призначатися на посади педагогiчних працiвникiв у навчальних закладах системи загальної середньої освiти, з дня набрання чинностi цим Законом.

2. До приведення законiв України, iнших нормативно-правових актiв у вiдповiднiсть iз цим Законом вони застосовуються в частинi, що не суперечить цьому Закону.

3. Кабiнету Мiнiстрiв України протягом року з дня прийняття цього Закону:

пiдготувати та подати на розгляд Верховної Ради України пропозицiї про внесення змiн до законiв України, що випливають з цього Закону;

привести свої нормативно-правовi акти у вiдповiднiсть iз цим Законом;

забезпечити прийняття вiдповiдно до своєї компетенцiї нормативно-правових актiв, що випливають з цього Закону;

забезпечити перегляд i скасування центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актiв, що суперечать цьому Закону.

4. Друге речення частини першої статтi 17 Закону України "Про загальний вiйськовий обов'язок i вiйськову службу" ( 2232-12 ) (Вiдомостi Верховної Ради України, 1992 р., N 27, ст. 385; 1993 р., N 49, ст. 457; 1997 р., N 29, ст. 193) викласти в такiй редакцiї:

"Така вiдстрочка надається також призовникам - педагогiчним працiвникам з вищою педагогiчною освiтою, основним мiсцем роботи яких є загальноосвiтнi навчальнi заклади, на весь перiод їх роботи за спецiальнiстю".

Президент України Л.КУЧМА

м. Київ, 13 травня 1999 року

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Нормативно-правова база

діяльності медичних бібліотек України

 

 

 

Серед багатьох проблем, які існують в бібліотечній справі, актуальною є проблема недосконалості нормативно-законодавчої бази. Будь-яка діяльність в інформаційному середовищі регулюється рядом законів та підзаконних нормативно-правових актів. На роботу бібліотек в Україні впливають щонайменше 260 законодавчо-нормативних документів, які ухвалені різними законодавчими інституціями.

Перед медичними бібліотеками України, як і перед бібліотеками всього світу, стоїть ряд проблем, які вимагають обов`язкового нормативно-правового забезпечення. Це стосується, в першу чергу, питань комплектування наукових фондів, поповнення документальних фондів публікаціями на електронних носіях, авторського права на інформацію, що міститься на електронних носіях, удосконалення законодавства про обов`язковий примірник документів, оцифрування матеріалів із власних фондів бібліотек, збереження національного культурного надбання.

Визначальними для медичних бібліотек України мають бути Закони України, що стосуються бібліотечної сфери, Укази Президента України, Постанови Кабінету Міністрів України, Постанови Міністерства культури і туризму України та Міністерства охорони здоров`я України.

Прийнятий 10 років тому Закон України „Про бібліотеки і бібліотечну справу”, який визначає загальні засади бібліотечної справи в країні, встановлює вимоги до формування та збереження бібліотечних фондів, потребує доопрацювання, оскільки він суперечить ряду законів, що впливають на діяльність бібліотек. В 2007 році Міністерством культури і туризму України розпочато роботу щодо внесення змін до діючого Закону. Національна наукова медична бібліотека України, як провідна бібліотека країни, не була пасивним спостерігачем, а брала активну участь в опрацюванні Проекту даного Закону та внесла свої пропозиції.

Сьогодні державою опрацьовується ряд важливих законодавчих актів. Підготовлено декілька законопроектів: Проект Закону України „Про культуру”, нові редакції Законів „Про бібліотеки та бібліотечну справу”, Проект Закону „Про меценатство”, яким передбачається надання істотних податкових пільг тим, хто підтримує національну культуру. Однак жоден із цих Законів ще не дійшов до розгляду у Верховній Раді України.

На розширеній колегії Міністерства культури і туризму України, яка відбулася у лютому 2008 року, стратегічним напрямком було визначено збереження та актуалізацію національної культурної спадщини. У цій справі виділено ряд важливих завдань: удосконалення законодавства; належне фінансове та матеріально-технічне забезпечення; збільшення обсягів видатків розвитку в бюджетному фінансуванні музеїв і бібліотек; популяризація української культурно-мистецької спадщини, тощо. В той же час було зазначено, що технічний стан музеїв та бібліотек, їх обладнання, оформлення експозицій, поповнення фондів – усе це залишається на рівні країн „третього світу”.

Особливо прикро, що в оплаті праці працівників музеїв та бібліотек, внаслідок непродуманої політики тарифних розрядів у Наказі Міністерства культури і мистецтв України від 18.10.2005 р. № 745, вони опинилися на останньому місці, навіть у самій галузі. Це, звісно ж, зовсім не приваблює молоді кадри до роботи в бібліотеках. До того ж, зростання заробітної плати працівників культури майже цілком поглинула інфляція.  З 1 листопада 2008 року згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2008 року № 74Про запровадження III етапу оплати праці на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери„ вводиться третій етап Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці робітників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери. Це дозволить підвищити посадові оклади працівникам бюджетної сфери в середньому на 9,6%.

Реальні проблеми сьогодення висувають нові вимоги до бібліотечних працівників. Професія бібліотекаря, змінюючись, набуває якісно нових рис. Окрім того, що сучасний бібліотекар повинен бути навігатором в інформаційному середовищі, інформаційним менеджером, він змушений бути і юристом, і адвокатом, і економістом. Сьогодні рівень вимог набагато вищий, ніж 10-15 років тому. Та й читач далеко не той, яким він був навіть 5 років тому.

Як відомо, процес інформатизації суспільства має великий вплив на зміст всієї бібліотечної діяльності. З`являються нові поняття та терміни в бібліотечній справі. У Національній програмі інформатизації, що затверджена Законом 1998 року, юридично визначено ряд понять: „база даних”, „інформаційна послуга”, „інформаційний продукт” та інші. Особлива увага в цій програмі зосереджена на питаннях захисту авторського права на бази даних і програми; встановлення стандартів, норм і правил використання засобів інформатизації; забезпечення доступу громадян до інформації тощо.

В прийнятому 9 січня 2007 року Законі України № 537-V „Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007 – 2015 роки” чітко окреслені завдання, що стоять перед бібліотеками, зокрема передбачено створення:

          - в електронній формі бібліотечних, музейних фондів, формування відповідних інформаційно-бібліотечних та інформаційно-пошукових систем різного спрямування;

          - необхідної технічної і технологічної інфраструктури, електронних інформаційних ресурсів в бібліотеках та музеях;

- системи обов`язкового зберігання в єдиному електронному форматі результатів наукової діяльності;

-   умов забезпечення вільного доступу до результатів наукових досліджень;

-   банку рідкісних даних в електронному  вигляді  з метою їх збереження.

          Враховуючи вищевикладене, актуальним сьогодні є питання правової регламентації доступу до бібліотечно-інформаційних ресурсів з використанням новітніх інформаційно-телекомунікаційних технологій та захисту авторських прав згідно з нормами Закону України „Про авторське право і суміжні права” (1996 р.). Гостро стоїть питання про те, як на законодавчому рівні досягти прийнятого балансу між правами авторів і правами користувачів. Особливо актуально це по мірі розвитку в країні нового типу бібліотек - електронних. Сьогодні бібліотеки змушені маневрувати між Законом „Про бібліотеки...” і Законом „Про авторське право”.

Однією з серйозних проблем функціонування бібліотек є також облік бібліотечних фондів. В Бюджетному кодексі України, Законі України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, наказах Державного казначейства України та законодавчих нормативних документах з бібліотечної справи існують різночитання поняття „бібліотечні фонди”. Так, згідно з Законом України „Про бібліотеки і бібліотечну справу”, бібліотечний фонд – це „упорядковане зібрання документів, що зберігається в бібліотеці”, а у нормативних актах Державного казначейства поняття „бібліотечні фонди” звужується до поняття „книги”.

Так само існують відмінності між правилами бухгалтерського обліку бібліотечних фондів та формами обліку бібліотечних фондів, які здійснюються відділами комплектування та відділами-фондоутримувачами в бібліотеках. Цей облік має свої особливості, тому його не можна ототожнювати з бухгалтерським.

Журнали, газети, аркушеві та бланкові видання (плакати, поштові листівки) не мають ознак необоротних матеріальних активів, а тому не беруться на балансовий облік. Як же бути з цінними виданнями до 1945 року, які мають виняткову історичну цінність? Такі видання обов`язково повинні обліковуватись як необоротні матеріальні активи (тобто, як книги).

Багато проблем у бібліотеках виникає внаслідок неможливості застосування до бібліотечних фондів вимог щодо інвентаризації необоротних матеріальних активів. Згідно з Інструкцією Державного казначейства щодо інвентаризації матеріальних цінностей, інвентаризація бібліотечних фондів повинна проводитися один раз на 5 років, а інвентаризація малоцінних та швидкозношуваних предметів (аудіовізуальні матеріали та документи на електронних носіях) – не менше одного разу на рік.

Але, щоб здійснити повну інвентаризацію бібліотечних фондів – бібліотека має припинити обслуговування користувачів на певний час, що суперечить статутним завданням бібліотеки. Наприклад, Національна наукова медична бібліотека України з її 1,5 млн. фондом має кожні 5 років закриватися для користувачів на декілька місяців. Нами розроблено перспективні плани перевірки та збереження бібліотечних фондів до 2010 року.

Ще одне болюче питання – списання бібліотечних фондів. Вирішити ці та ряд інших проблем, пов`язаних із бухгалтерським обліком бібліотечних фондів, можна за умов внесення відповідних змін до нормативно-правових актів Державного казначейства України.

Сьогодні гостро відчувається необхідність гармонізації та уніфікації нормативно-правових актів.

Перелік законодавчо неврегульованих актів можна продовжувати... Це і Закон України „Про обов`язковий примірник документів”, Постанова Кабінету Міністрів України „Про порядок доставлення обов`язкового примірника документів”, в яких відсутній механізм контролю за доставкою обов`язкового примірника документа, не визначено орган, який відслідковує інформацію про випуск друкованої продукції на території України. Ми знаємо, що кожна книга з медицини повинна надійти до бібліотеки, але ця норма не виконується. На наш погляд, мають бути впроваджені штрафні санкції або застосовуватись адміністративна відповідальність.

У свій час Міністерством культури і мистецтв України була прийнята Програма поповнення бібліотечних фондів на період до 2005 року, фінансування якої було розраховано лише на публічні бібліотеки, а спеціальні бібліотеки залишилися поза увагою. У цілому ж Програму було профінансовано лише на 11%.

На державному рівні визначено коло великих бібліотек, яким дозволяється безпосередній прямий міжнародний книгообмін. Перелік таких бібліотек затверджено окремою Постановою Кабінету Міністрів України.

Тільки за останні роки бібліотекам України довелося зіткнутися, окрім традиційних для них проблем, з такими складними і незрозумілими явищами, як тендери. Для того, щоб передплатити та закупити літературу, необхідно було виконувати Закон України „Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти”. На превеликий       жаль, вітчизняні бібліотеки залишилися наодинці зі своїми проблемами.

Нормативно-регламентуюче забезпечення діяльності будь-якої бібліотеки зараз набуває особливого значення і являє собою основу наукової організації праці в бібліотеці. Воно є такою ж невід`ємною функцією бібліотеки, як планування, організація і контроль. Правильно складені документи допомагають уникнути багатьох проблем.

Сьогодні, як ніколи, перед бібліотеками стоїть питання, як перебудувати свою роботу з урахуванням нових умов їх розвитку,  набуттям нових функцій, активної взаємодії з іншими бібліотеками, інформаційними центрами не лише на регіональному рівні.

Необхідно відзначити, що з отриманням статусу Національної установи в 2006 році, Національна наукова медична бібліотека України (ННМБУ)  поновила нормативно-регламентуючу документацію, а саме: статут; правила користування; положення про структурні підрозділи; документи, що регламентують окремі напрямки діяльності бібліотеки (наприклад, інструкція про облік бібліотечного фонду, шлях документа в бібліотеці, положення про платні послуги та інші); посадові інструкції; штатний розпис тощо. При розробці локальних нормативних актів враховувалась динаміка розвитку бібліотеки, нові напрямки її діяльності, зокрема корпоративна співпраця з бібліотеками та інформаційними установами. Спеціалістами ННМБУ розроблено нові нормативні документи щодо корпоративної роботи: Договір, Положення, Інструкції. Розробка кожного виду документа базувалась на діючих стандартах.

Сутність інноваційних процесів в нормативно-регламентуючому забезпеченні діяльності бібліотек полягає як у впровадженні нового, так і в удосконаленні та покращенні існуючого досвіду, що дозволить бібліотекам успішно виконувати покладені на них завдання в майбутньому.

Низький рівень правової культури, відсутність в бібліотеках юристів призводять до того, що бібліотеки порушують чинне законодавство, інколи навіть не усвідомлюючи цього. Настав час зосередитися на питаннях правової культури в бібліотечному середовищі, чітко дотримуючись норм законів, уміло застосовуючи їх у своїй діяльності. А на державному рівні невідкладним завданням має стати розробка Міністерством культури і туризму України та Українською бібліотечною асоціацією державної концепції розвитку бібліотечної справи. Сучасна бібліотека має жити і розвиватись у правовому полі.