Творчість читачів

Обласний краєзнавчо-екологічний фестиваль

«Зелена планета-20142

 

 

 

 

 

Конкурс-звіт «Екскурсії по Донбасу»

 

 

Робота

 

учня 8 класу ЗОШ І-ІІІ ст. №11 Харцизької міської ради

 

Ефременко Артема,13років.

 

«Зуївські парки та сквери».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Керівник – Панасян Т. І.

бібліотекар ЗОШ №11

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зуївка 2014

 

 

 

 

 

Пропонуємо вам велосипедну екскурсію рукотворними парками та скверами Зуївки. Ця прогулянка буде не тільки спортивна, але й пізнавальна. Ми розповімо про історію створення парків та цінність різноманітних дерев, які в них ростуть. Селище Зуївка розташоване на території регіонального парку «Зуївський», який був створений 3 вересня 2002 року. Це унікальний куточок Донеччини. Місцевість навкруги Зуївки, зокрема, прямовисні скелі та живописні схили, вкриті густою рослинністю, нагадують пейзажі Швейцарії та приваблюють численних туристів. Дика природа Зуївки варта того, щоб нею милувались. Але ми пропонуємо вам велосипедну прогулянку рукотворними парками та скверами селища. Вони дбайливо були створені руками наших односельців.

Починаємо нашу екскурсію з парку, що розкинувся біля школи та будинку культури. Він розташований на вулиці Леніна на місці колишнього парку пана Іловайського. З прізвищем цього славетного роду пов язана історія виникнення нашого селища. Д.І.Іловайський у 1775 році став засновником Зуївки. Іловайські володіли тут помістям у 10 тисяч десятин землі. Біля панського будинку був закладений бузковий парк. Тут налічувалось до 60 сортів бузку. У центрі парку був фонтан. Під час Великої вітчизняної війни, коли у селищі хазяйнували німецькі загарбники, парк було майже знищено. Німецькі солдати вирубували дерева та кущі на дрова.

 

 

Бузок.

 

 

 

 

Бузкові сади зустрічаються в багатьох містах світу. Кущі білого та лілового бузку прекрасні вночі, коли вважається,що сама весна занурилась в їх душисте море. Красиві вони і насвітанку, коли пишні кетяги ніби виростають з зорі і туману.

Наукова назва бузку походит ьвід грецького "syrinx",що означає "трубка", "дудочка". Якщо з ствола чи гілки сирені витягти м‘яку серцевину, з неї можна зробити дудку, сопілку. Згідно грецької міфології, флейту винайшов бог Пан. Він зробив її з очерету, уякий перетворилась врятована від його переслідування красуня німфа Сі. Дівчата використовували бузок для гадання: вважалося,що якщо знайдеш п’ятипелюсткову гілку бузку, значить, будеш щастливою. З особливоюувагою молоді дівчата вдивлялись в пахучі кетяги бузку ,відшукуючи квітки, які замість звичайних чотирьох кетягів мали п’ять, а іноді і більше. Знайшовши таку квітку, щастливиці засушивали її та ,берегли у книгах, абож з їдали на щастя. Але буває й так,що квіти бузку замість чотирьох кетягів мають усього три. Тоді, навпаки, квіти ці вважали нещастям, і всіляко іх уникали. В Россії та Україні бузок завжди ріс в старовинних панських помістях. Його вирощували в садах і парках, висаджували біля особняків. Коли наступала весна, ці сади заливало море квітучого та пахучого бузку. Це був невід ємний елемент життя російських помість.

У 1971 році рішенням місцевої влади було створено новий парк. Активну участь у його створенні відіграли учні та педколектив Зуївської школи. Вони висадили тут клени, каштани, акацію, ясені та інші дерева, протягом багатьох років дбайливо ддоглядали за ними. Нині - це могутні дерева, вони стали справжніми легенями Зуївки, Тут можна з великим задоволенням проїхатись на велосипедах по алеях парку. Самим розповсюдженим деревом у парку є клен.

 

 

 

 

Клен

 

В переказах західних та східних слов’ ян клен – це дерево, в яке перетворена («заклята») людина. Саме з цієї причини кленову деревину не можна було використовувати на дрова («кленвід людини пішов»). Не можна було робити з його ствола гроб («грішно гноїти в землі живу людину»). Не можнабуло підкладати листя клена під хліб в печі (в листі клена бачили долоню с п‘ятьма пальцями).

Перетворення людинив клен – один з популярних мотивів слов’янских легенд: мати «закляла» неслухняного сина (дочку), а музики, що йшли через гай, де рослоце дерево,зробили з нього скрипку, яка голосом сина (дочки) розповідала про провину матері.

В піснях про матір чи дружину -отравительку явір (білый клен) виростає на могилі вбитого сина (чоловіка).

По старовинній традиції, коли будували будинок, з південної його сторони саджали пару кленів. Так як будинок зазвичай будувався, коли створювалась нова сім’я, дерева ці отримували назву «Жениха»і «Нареченої». Клен використовували при будівництві мостків через воду. Вода, що тече є перепоною для темних сил, а клен недозволяв цим силам використовувати цей міст. Клен називали добрим деревом, вважаючи, що він є місцем перебування божеств або демонів.

Вважалось, що клен приносить щастя, хоронить від блискавки, тому його саджали біля будинку.

Кленове листя часто зображали на пасхальних писанках.

Є повір’я, що між людиною та кленом та з його будинком, є дуже сильний зв’язок. І до тих пір, поки людина жива і здорова, той клен росте й зеленіє.

Є прикмети, пов язані з кленом: «Якщо листя клена скручуються і підставляють вітру свою нижню поверхню – бути дощу». «Кленовий сік пішов -закінчились весняні заморозки».

На Україні клен і липа представлялись парою, а опадання листя клену вказувало на розлуку з сімєю.

Продовжуємо нашу подорож по вулиці ім.. Леніна до площі Перемоги, де познайомимось з наступним парком. Цей парк хвойний. Він єдиний хвойний парк у селищі. Його засновано разом з площею Перемоги та пам ятником загиблим воїнам. У 1948 р. на могилі загиблих солдат було встановлено чотирьохгранний обеліск, що був увінчаний п’ ятикутною зіркою в обрамленні вінка, біля підніжжя – меморіальна дошка з прізвищами загиблих воїнів. У 1975 р. на місці скромного обеліску була встановлена скульптура солдата-переможця з автоматом і каскою в руках. На надгробній плиті мармурова дошка зі словами:

«Тут поховані радянські воїни, які віддали своє життя за свободу Батьківщини», а також прізвищами бійців. На бетонну стелу, встановлену на площі, нанесено прізвища жителів селища, які не повернулись з фронту. Їх 395 чоловік.

Жителі селища полюблять гуляти тут з дітьми між ялинками та соснами.

 

 

 

 

 

Сосна

 

 

Сосни – це рослинні релікти. Вони найстарші серед хвойних. Сосна звичайна – одна з найстійкіших дерев. Вона добре переносить посуху і низьку вологість повітря. Живуть сосни доволі довго – 150-500 років. Сосни використовуються в будівництві, хімічній промисловості. Крім того, вона володіє цілющими здібностями. Давно відмічено чудотворний вплив на людину у сосновому гаю. умм грецька легенда розповідає: бог холодних північних вітрів Борей закохався у німфу Пітіс. Він невідступно слідував за дівчиною, розвівав її довгі світлі локони — ось-ось підніме красуню і понесе в далекі сніжні краї. Перелякалась Пітіс, забігла до старенького Пана-лісовика і стала благати про допомогу, і вкрив її Пан зеленими шатами, а сам пішов ліси доглядати. Аж ось налетів розлючений Борей, став дерева хитати, шукаючи між ними Пітіс. Але міцно тримала зелені умм красуня німфа. Дерев'яніло від холоду її тендітне тіло — так і застигла вона навіки з зеленими шатами на золотистому тілі-стовбурі. Сльози нещасної дівчини впали на кору, перетворившись на прозору смолу: в них умм за втраченою молодістю, вродою і

коханням. У слов’ян сосна виступала у ролі миротворчого дерева. З сосни робились оберіги, посохи, ідоли, що пов’ язувались з богом лісу.

Екскурсію продовжуємо вздовж цієї ж вулиці. Майже поруч знаходиться сквер «Молодіжний». Це улюблене місце дітей та молоді. Тут є дитячий майданчик, встановлена сцена, де виступають різні музичні колективи. У вересні тут відзначають день народження Зуївки, тоді збирається велика кількість народу, бо це дуже яскраве свято. У сквері ростуть великі дерева: клени, ясені, липи, акації.

 

 

Липа

 

Назва цього дерева в усіх слов’янських мовах походить від слова «липнути» (завдяки в’язкому соку). Липі приписувалась м’якість, що робило її символом жіночності, ніжності, протилежністю «чоловічому» дереву – дубу. У слов’ян липа почиталась не просто як символ жінки, а як «матір дерев», дарительниця життя. Як дуб присвячувався Перуну, так липа була деревом богині Лади. Липа була тісно пов’язана с православним культом і християнськими легендами. Саме вона вважалась деревом Богородиці; говорили, що на ній відпочиває Богородиця, спускаючись з небес на землю. На липу вішали образки й ікони; на липі ж, згідно переказам, частіше інших дерев зявлялись («являлись») чудотворні ікони. Згідно легендам, липа прикрила своїми гілками Богородицую з маленьким Христом під час їх втечі до Єгипту. Липа — дерево, в усіх слов’янских традиціях почитається як святе. У південних слов‘ян старі великі липи традиційно росли поблизу церков та храмів, особливо старовинних; під цими липами улаштовувались суди, проводились свята й збори мешканців. Під липами встановлювались хрестні ходи під час релігійних процесій по полям,тут улаштовувались трапези та ін. Липа вважалась також щасливим деревом, яке не боялись держати біля будинків і саджати на могилах. Говорили також, що добре заснути під липою. У зв’ язку з цим природня була заборона чипати шановані липи, причиняти їм шкоду, рубати їх, ламати гілки, і т.п. Про липу укpаїнці говоpять, що Бог дав їй особливу силу — рятувати чоловіків від прокльонів дружин. Липа все пpиймає на себе, тому і ствол у неї весь в наpостях. І ще: липою не можна бити скот —здохне. Липу використовували в якості універсального оберіга. Вважалось, что в липу не б є блискавка, тому її саджали біля будинків і не боялися ховатись під час грози. Як і багато інших дерев, липа відігравала важливу роль в народній медицині: на неї переносили різні хвороби, забиваючи в ствол дерева куски одежі хворого, його нігті й волосся; окурювали димом від згорілої деревини липи хворих людей та скот. В народї існує прикмета: засохла липа в саду – до худого. Пояснення тут просте: звичайно, погано лишитися дерева, яке і лікувало, й обувало.

Перед тим, як їхати далі, можна зайти до їдальні, що заходиться поруч зі сквером. Після обіду можна продовжити подорож. Їдемо наверх по провулку ім.. Полєтаєва, другий поворот ліворуч, по вул.. Матросова доїжджаємо до скверу. У цьому сквері створена справжня казка. Тут усюди герої з українських казок та переказів. Дітлахи люблять тут бавитись. Серед дерев у сквері переважають клени, ясені, верби.

 

Верба

 

 

У давнину верба була священним деревом у слов’ян. Вважають, що вона уособлювала бога сонця, й тепер у народі кажуть, що “саме сонце п’є воду з вербових листочків, тому вони такі схожі на сонячні промінці”. Як особливе, священне дерево, верба тісно пов’язана з культом предків. Цвітіння верби навесні — потрійне свято, адже і природа святкує початок весни, і людина радіє першим “котикам”, і бджола бере перший мед. Вербу по праву можна назвати українським деревом-тотемом, від якого, як вірили, походять люди. Щороку, повертаючись із церкви на Вербну неділю, селяни встромляють у землю освячені галузки, і з них виростають дерева, які надають українським селам особливої характерної краси. Верба — одне з найулюбленіших в Україні дерев. “Дарма, верба, що груш нема”, — кажуть про неї і обсаджують молодими деревцями ставки, береги річок, дороги, обійстя, криниці. В українському фольклорі поширений мотив перетворення людини в дерево. Широко використовували свячену вербу й у різних магічних обрядах та побуті: вербовою лозиною розганяли грозові хмари, вперше на весні виганяли худобу на пасовище, зупиняли пожежу, шукали воду для копання криниці, про це іі приказка: “Де верба, там вода”. Люди давно помітили, що верба росте біля чистої води, й за допомогою вербового прутика навчилися шукати джерела. Існує повір’я: якщо верба квітне взимку, то відбудуться важливі перемоги у житті людей і держави. Верба також вважається чудовим лікарським засобом: відварами вербового гілля знахарі лікували поранених князівських дружинників. За цю властивість “склеювати рани” шанувати її й запорозькі козаки. Вербове листя жінки використовувати як добрий косметичний засіб (ним натирали щоки, щоб були рум’яні). І нині верба широко застосовується у народній медицині. Відомі її дезінфікуючі властивості, здатність очищати воду. Про це в народі кажуть: “Де сріблиться вербиця — там здорова водиця”.

Після відпочинку у сквері Матросова їдемо вниз до вул. Вознесенського, потім через Громадський міст через р. Кринку в їжджаємо у парк ім. Келемця. Цей парк є гордістю зуївчан. Він простягнувся від району «Солодовня» до «Бурунів». Його висаджували всім селищем за рікою. Було висаджено 1500 дерев. Деякі з них жителі приносили з дому. Парк назвали на честь односельця, який 15 березня 1988 р. загинув у Афганістані. Він посмертно був нагороджений орденом Червоної зірки. У парку встановлена стела на честь подвигу воїнів-афганців. За 24 роки парк пишно розрісся. Зараз тут люблять відпочивати не тільки жителі Зуївки, але й жителі усього харцизького району. Навіть приїздять відпочиваючі з м.Донецьк та м. Макіївка. Тут ви можете зустріти різні породи дерев. Але найбільше - беріз.

 

 

Береза

 

 

Береза у слов’янськой міфології вважалось священним деревом.

Російську назву берези пов язують з дієсловом берегти. Це обусловлено тим, що слов’яни вважали березу даром богів, оберігаючим людину.

Про походження та природних властивостя хберези розповідають перекази. В народних легендах береза виступає як благословенне дерево.

В слов’янських балладах , легендах, казках говориться про те, що згублена дівчина перетворюється в березу.

Ніжна береза почиталась як жіночий символ, вважалась покровителькою юних дівчат. До неї приходили наречені у дні радості, і в години відчаю. Прилинувши до тонкого білого стволу, висушували сльози, ніби вживлювали віру, надію, любов.

Кожне весняне свято не обходилося без берези. На Трійцю молодими березовими гілками прикрашали церкви та будинки.

Була така прикмета: дівчина, яка першою сідала на Трійцю у тіни завітної березки, першою серед подру гі заміж вийде. Також вважали: якщо сісти в тінь Троїцької берізки і загадати бажання, воно обов ‘язково здійсниться. Береза в народній уяві наділялась захисними властивостями. Гілки беpези, y слов’ян вважались надійним обеpігом. Заткнyті під стріхою будинку, вони надійно обеpігали від блискавки, гpому і гpаду; Звертались до берези за допомогою і при хворобі. Стегни хворого березовим прутом – допоможе краще лікаря. Береза – дерево «щасливе», яке оберігає від зла.

Про неї говорили: «Є дерево: крик стишає, світ наставляє, хворих зцілює».

Особливо цілющими вважали бруньки, гілки, листя, кору, сік берези. Березовий сік здавна вважався омоложувальним засобом. Навесні, особливо в святкові дні, дівчатата жінки пили сікй умивались ним для краси і здоров’я. Застосовувалась береза в народній магії як приворотне зілля. У Поліссі, щоби приворожити хлопця, дівчина брала гілку берези, яка зрослася з дубом, таємно обходила з нею хлопця або поїла його відваром кори цієї берези.

Численні описи обрядів та дій з березою свідчать про глибоке шанування цього дерева.

На цьому наша екскурсія завершується. Ласкаво запрошуємо до наших парків на відпочинок!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

-11-

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сквер «Молодіжний».